Зараз не до святкувань

Минулої суботи в Україні відзначали День фізичної культури та спорту. І, вітаючи всіх представників спортивної спільноти Кіровоградщини та бажаючи їм подальших успіхів, ми вирішили поговорити зі спортивними керівниками Кіровоградщини та Кропивницького не лише про досягнення та успіхи, а й про те, як працює спортивна галузь під час війни, і назвати тих, хто боронить нашу країну, та згадати тих, хто віддав свої життя заради нашого щасливого майбутнього.

Андрій Щетина – начальник управління молоді та спорту Кіровоградської ОВА:

– Якщо дозволите, то розпочну з вітання всіх колег з Днем фізичної культури та спорту України. Хочу побажати їм в цей нелегкий для нашої країни час витримки, наснаги та подальших успіхів. Зараз ми, звісно, не можемо святкувати так, як в минулі роки, збираючи наших спортсменів, тренерів і керівників спортивних закладів у театрі чи філармонії, і нагороджувати найкращих в урочистій атмосфері. Та все ж віднайшли можливість відмітити тих, хто досяг найбільших успіхів на міжнародних та всеукраїнських змаганнях.

Тим більше, що, попри всі складнощі сьогодення, у цьому році нам є чим пишатися. Ми, на відміну від попередньої Олімпіади в Токіо, мали двох своїх представників на Олімпійських іграх у Парижі. Вважаю, що Олег Дорощук у стрибках у висоту та Ярослав Ткач у спортивному скелелазінні виступили дуже гідно. Ми вже зустрілися з їхніми наставниками заслуженими тренерами України Геннадієм Здітовецьким та Миколою Побережцем, які розповіли про олімпійські змагання. Я побачив, як горіли їхні очі, які позитивні емоції вони отримали і якого досвіду набули. Приємно, що вдалося досягти навіть трохи більшого, ніж планувалося. Це стосується Олега Дорощука, який встановив особистий рекорд і посів шосте місце. Це надихнуло Олега на подальші досягнення, і на наступних міжнародних змаганнях він посів два третіх і друге місце, отримавши запрошення на фінал Діамантової ліги, де завоював срібло і повторив особистий рекорд – 231 см.

Та і Ярослав Ткач, якому до фіналу не вистачило однієї сотої секунди, після Олімпіади не засмутився й став срібним призером чемпіонату світу серед студентів. Правда, знову, як і в Парижі, до золота не вистачило дотику. Ми вже поговорили з тренером, і він сказав, що вони розуміють, над чим потрібно працювати. Тим більше, що зараз саме в Кропивницькому, в ОСДЮШОР-2, є найкращий в Україні стенд для спортивного скелелазіння.

Настрій добрий, але все-таки йде війна. І в тих умовах, в яких тренується більшість наших атлетів, перемоги даються надзвичайно важко. Вони також наші герої й роблять дуже багато для підвищення іміджу України. Тому що ті результати, які вони показали на Олімпійських і Паралімпійських іграх, де виступали у штовханні ядра дві представниці обласного Центру «Інваспорт», підопічні ЗТУ Олега Соколовського Вікторія Шпачинська та Анастасія Мисник, в умовах, коли в Україні йде повномасштабна війна, я думаю, не зможе повторити жодна країна світу. Також ми пишаємося нашими стрільцями з вадами слуху. На чемпіонаті світу, який нещодавно завершився в Ганновері, Сергій Фомін став дворазовим чемпіоном світу, Олександр Костик здобув срібло, а Дмитро Староселець завоював бронзу.

Що ж стосується дитячо-юнацького спорту, то спортивні школи, слава богу, працюють у штатному режимі, а тренування зупиняються тільки під час повітряних тривог. Ми за цим слідкуємо, і важливо дотримуватися всіх вимог заради безпеки спортсменів і тренерів. Наразі в області працює 30 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, 6 обласних закладів державної установи «Спорт для всіх» та більше 90 гуртків і секцій, в яких займаються понад 12 тисяч учнів. Так що, незважаючи на всі негаразди, ми працюємо.

А ще, як можемо, допомагаємо в боротьбі з ворогом. Ви пам’ятаєте, що на початку війни у нас були мобільні групи й ми активно працювали, відвантажуючи гуманітарну допомогу, яка направлялася в ті регіони, де була особлива потреба. Наразі такої щоденної потреби немає. Але за необхідності ми збираємо групи й робимо те, що необхідно.

Зараз відбувається масштабна евакуація з Донецької області, саме з Покровська. Кіровоградщина на сьогоднішній день прийняла близько тисячі переселенців. Тож знову появилися гуманітарні конвої. І знову до спортивної спільноти звертається керівництво області та просять нас розвантажувати і ковдри, і ліжка, і посуд, і медичні засоби та засоби гігієни.

Отже, мобільні бригади знову збираються. Але не в тій кількості, як раніше, коли нас одночасно могло зібратися 60 чоловік. Зараз ми збираємо ледве двадцять. Це тому, що дуже багато хлопців, технічних працівників дитячо-юнацьких спортивних шкіл призвані до лав Збройних сил України. Ми зараз маємо кадрові проблеми з технічним персоналом. У нас до армії пішли і сантехніки, і двірники, і тесляри. Наприклад, у ОСДЮШОР -2, яка розташована в дендропарку, вісім чоловік із техперсоналу призвані до Збройних сил України.

Нам частково вдалося вирішити питання бронювання тренерів. Ті школи, які зібрали пакет документів та звернулися до управління молоді та спорту для визнання їхніх підприємств критично важливими об’єктами інфраструктури для Кіровоградщини, отримали можливості бронювання своїх працівників. Це дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву №2, яка в дендропарку знаходиться, і ОСДЮШОР «Надія». Це також Петрівська дитячо-юнацька спортивна школа «Олімп» та Компаніївська дитячо-юнацька спортивна школа. Там потрібно, щоб дотримувалися не менше трьох критеріїв: середня зарплата не менше 12 тисяч гривень по закладу, відсутність заборгованості по заробітній платі та сплачені всі податки. Державні установи їх всі дотримуються. Хто звертався, усіх забронювали. Усіх визнали важливо критичними. А далі директор закладу вже через «Дію» обирає п’ятдесят відсотків з тих, хто підлягає призову, і має право забронювати п’ятдесят відсотків тренерів-викладачів. Саме директор закладу особисто визначає, хто в нього в закладі більше потребує бронювання.

На жаль, із різних причин ми не маємо загальної статистики по області всіх наших працівників, які боронять Україну. Але можу сказати, що зараз воюють із ворогом президент обласної федерації боксу Вадим Волканов, колишній працівник нашого управління Ігор Ліподат, тренер-викладач із боксу Дмитро Саласенко, тренер-викладач із тхеквондо Андрій Конопацький, директор РДЮСШ «Інваспорт» Денис Фандо. А срібному призеру Олімпійських ігор в Сіднеї Руслану Мезенцеву його колега, срібний призер тієї ж Олімпіади 2000 року Олександр Симоненко та мій заступник Віталій Приходько доправили на передову автомобіль, в якому підрозділ Руслана мав нагальну потребу. Зараз намагаємося об’єднатися та допомогти підрозділу Дениса Фандо в придбанні обладнання, яке буде глушити ворожі дрони. Є в нашій галузі працівники, які вже за станом здоров’я повернулися з фронту додому. Це президент обласної федерації тхеквондо ГТФ Віктор Тихоненко, відомий боксер, суддя та тренер Віктор Фесечко, тренер-викладач із боксу Вадим Саласенко.

На жаль, є в нас герої, які віддали свої життя. Дитячо-юнацька спортивна школа «Олімп» Петрівської селищної ради Олександрівського району втратила тренера-викладача з легкої атлетики Залєцького Богдана Сергійовича. А також у нас є загиблий серед вчителів фізичної культури в Торговецькому опорному ліцеї імені Маланюка Архангельської селищної ради Молчанов Сергій Володимирович. Віддав своє життя й президент обласної федерації кунгфу Беланов Руслан Валерійович. Є втрати в наших колег з обласної асоціації футболу. І ми зараз проводимо більше турнірів, які присвячені пам’яті воїнів-футболістів. Там збирається чимало благодійних коштів на підтримку ЗСУ. Я дякую всім нашим мужнім захисникам і захисницям. Вічна пам’ять героям!

Як повідомив нам заступник голови Кіровоградської ОАФ Ярослав Пилипенко, наразі в лавах ЗСУ більше двадцяти колишніх і діючих футболістів, які заявлені в чемпіонаті області. До лав небесного війська доєдналися сім футболістів, які віддали свої життя в боротьбі з рашистами. Це Микола Чепель із Покровки, кропивничанин Микола Жидков, Олександр Іванушко зі Світловодська, Сергій Молчанов і Сергій Сурженко з Новоархангельська, Андрій Пурик із Вільшанки та Євген Шамбір із Долинської.

Поспілкувалися ми з цього приводу і з начальником управління молоді та спорту Кропивницької міської ради Вячеславом Гурським. Він також привітав усіх колег с професійним святом і зазначив, що в чотирьох міських ДЮСШ працює 93 тренера й займається понад двох тисяч дітей. Звісно, усі за першої можливості донатять на підтримку ЗСУ. Зараз підтримка набула більше конкретного характеру. Допомагають своїм друзям , товаришам, колегам, сподіваючись, що кошти дійдуть до адресата. Зараз багато співробітників займаються волонтерською діяльністю, підтримують тимчасово переміщених осіб. Можливості бронювати своїх працівників у міських спортивних шкіл та дитячо-юнацьких клубів немає. Зараз на фронті незалежність України відстоюють педагоги ДЮК Андрій Конопацький, Олег Ковальчук, Анатолій Сопільняк, спеціаліст управління Ганна Вольська, тренер-викладач із боксу Сергій Стадник, спортсмени-гандболісти Андрій Терещенко та Олександр Дикусар. Свої життя заради нашої свободи віддали гандболіст Василь Пугач та вихованець відділення хокею на траві Іван Петухов.

Ну й наостанок нам удалося зв’язатись з воїном ЗСУ, директором обласної реабілітаційної ДЮСШ «Інваспорт» Денисом Фандо, ми привітали його зі святом і попросили розповісти про свої військові будні:

– Отримавши повістку, відразу вирішив, що піду до ЗСУ. Якщо я можу бути корисним рідній державі як військовий, то ніяких сумнівів бути не може. Розумів, що ті, хто воює з першого дня, потребують відпочинку та ротації. В учебці навчали на сапера. До речі, ми в учебці були разом із вашим колегою Андрієм Лисенком. Навчались в Кам’янці-Подільському. Потім в Ніжин попали. Просто зараз у різних групах, за різними напрямками. У минулому «відрядженні» були разом. Смішно, але те, що ми робимо зараз, йому подобається більше, ніж те, що він робив до цього… Я навпаки – сумую за своєю роботою. Мені здається, що я був на своєму місці…

У самому пеклі війни я не був. У мене інша спеціальність. Але в Курській області був неодноразово. А ще в Миколаївській, Херсонській, а зараз у Сумській області. Це Курський напрямок. Повернемось з «відрядження» вже не всі… А це тільки другий місяць…

Я сапер. Ми забезпечуємо безпечне пересування, створюємо безпечні позиції для людей і техніки. Ніхто не пересувається далі, якщо перед цим там не пройшли сапери. Загроза у нас в основному з неба. Дрони… Хочемо купити якійсь захист на авто. Зараз триває збір. Вже 100 тисяч назбирали. Більше половини – тисяч вісімдесят – зібрала моя рідна спортивна школа. Залишок додали інші небайдужі… У мене немає багатих друзів.

За спортивними подіями слідкую по мірі можливості. В основному постфактум. Радує, що замість мене гарний директор – Олена Зубенко. Хотів би привітати Олену з днем народження, який вона святкувала 14 вересня. Бажаю їй усього найкращого. Дуже їй вдячний, що все як і раніше. Школа працює, і я в курсі всіх подій. Що засмучує? Ставлення людей до подій в нашій країні. Багато людей роблять вигляд, що війни наче й немає… Та краще не будемо на цю тему. Слава Україні!