Нестандартний колекціонер

Щедрий колекціонер – це оксюморон. Будь-хто, хто був знайомий зі справжнім колекціонером, скаже, що таке неможливе, ну не може збирач не триматися за свою колекцію! Юрій Тютюшкін, у якого нещодавно був ювілей, – колекціонер, який все дарує музеям, та ще й книги пише…

Я познайомилася з Юрієм Тютюшкіним, коли 20 років тому він подарував краєзнавчому музею колекцію єлисаветрадських цеглин у кількості більше трьохсот! Ні одна цеглина не повторювалась – і таке задоволення було все це розглядати! Ще він подарував Центральноукраїнському музею сувенірну продукцію, що була випущена до 150-річчя заводу Ельворті. Музею Кароля Шимановського – колекцію дореволюційних листівок на музичну тему. Літературно-меморіальному музею Карпенка-Карого – прижиттєві видання Гоголя, видані в Україні в 1929 році оповідання Винниченка, фото із письменниками-земляками і т.ін… «І т.ін.» – це словосполучення якомога точніше передає все те, що колекціонер подарував музеям. Тютюшкін завжди дарує, не акцентуючи на цьому увагу.

Мені б хотілося звернути увагу на те, що Юрій Тютюшкін є автором книг (у співавторстві з Володимиром Поліщуком): «Єлисаветрад на поштовій листівці», «Листівки з видами міста», «Тут працювали корифеї», «Охороняється державою» та «Коли будівлі мали власні імена». П’ять книг, і в кожній – відкриття!

Ви, наприклад, знали, що єлисаветградських листівок було більше двохсот? Оригінальні пейзажі є тільки у сорока-п’ятдесяти. Так, багато з них повторюються, однак видані вони були різними конторами (видавництвом І.І. Золотарьова, «Контрагентством О.С. Суворіна і К°» тощо), десь трохи наближено, десь колористика різна, десь у підписі під фото трапляються помилки. А ви, наприклад, знали, за що листівки видання М.Я. Варшавського колекціонери називають «місячними»? Варшавський на будь-який пейзаж маніакально «ліпив» чи то сонце, чи то місяць!

А ви бачили таку листівку? Хто ті двоє добродіїв, що стоять на фоні Державного банку? Чи питали у них дозвіл розмістити їхні зображення на листівці? Чи замислювалися вони, що через сто двадцять років хтось буде розглядати їх?..

Зібрав це все Юрій Володимирович не сам. В анотації до книги сказано, що там представлені листівки з видами Єлисаветграда з приватних колекцій Ю.Тютюшкіна, В.Могилюка, С.Коваленка та М.Цуканова. Але більшість з них все-таки зібрав Юрій Тютюшкін!

 – Ще за радянських часів я збирав усе, – пояснює Тютюшкін. – Сірникові етикетки, марки, значки, монети. Але у дев›яності роки мені, на жаль, довелося більшу частину колекцій продати – обставини змусили.

А щодо видів Єлисаветграда, то я знайшов удома листівку «Привіт з Єлисаветграда», а на ній було зображено кілька пейзажів з видами міста – і тоді я загорівся ідеєю всі ці види зібрати. Тоді ще були живі останні дворяни, живі були єлисаветградські бабусі, які могли розповісти про те місто, показати фотографії… Я навчився впізнавати на вулиці цих людей. Просто підходив, знайомився, пояснював, що шукаю види старого міста. Вони звали мене в гості, показували фотографії, та й попутно, звичайно, я дізнавався історію міста.

Але Єлисаветград у мене зібрано здебільшого з обміну. Я тоді працював на заводі АРЗ і часто їздив у відрядження, знаходив колекціонерів у Харкові, Одесі, Дніпропетровську (адже ці листівки відправляли звідси в інші міста). Усі знали, що я шукаю Єлисаветград. Але колекціонери тоді не продавали свої листівки, вони просили щось в обмін, щось на свою тему. Колекціонер покаже мені єлисаветградську листівку, дає у руках потримати, а потім кілька років шукаю листівку на обмін. І наші кіровоградські бабусі мені, звичайно, дуже допомагали в цьому, рекомендували мене своїм друзям, подругам. Принагідно я став збирати фотографії єлисаветградців, потім фотографії Кіровограда.

«Листівки з видами міста» – це фотографії радянських часів. Так склалося, що листівок 20-40 років просто немає. У Миколаєві – є, в Одесі – є, в Херсоні – є, а в Єлисаветі-Зінов’євську-Кірово немає. Не знаю, в чому тут причина: чи то в постійній зміні імен міста, чи то в тому, що місто на той час не було обласним… Це потребує ретельного дослідження.

«Листівки з видами» датуються 1957-1989 роками. Ну, яке ж задоволення все це розглядати! Я пам’ятаю, як у восьмидесяті роки, мріяла, як мені подарують «Кіровоград» (комплект з 18 карток), так хотілося ходити по вулицях і впізнавати те, що було на листівках…

Історію до 1917 року можна назвати періодом «Коли будівлі мали власні імена». У документах міської управи, у газетних повідомленнях, у вуличній рекламі, на поштових листівках вказували не порядковий номер, а прізвище власника цього будинку. Тобто, будинок Гунькіної, Харлаба, Соловйова, Заславського… І так було навіть тоді, коли у місті з’явилася нумерація будинків. Переважна більшість знає, де був будинок Барського, будинок Тобілевича, будинок Паученка… А далі – зась. В книзі зібрано більше ста фотографій і названо власників будинків, від Авербуха до Якубовського!

А чи знали ви, наприклад, що приміщення, в якому знаходиться хлібозавод по вулиці Шевченка, – належало генералу Сюненбергу, шведу за походженням. «Шведські корони» там замислені не просто так! Костянтин Карлович Сюненберг у 1872-1878 роках командував 7-м уланським Ольвіопольським полком, який у 1865-1875 роках квартирував в Єлисаветграді. Напевне, у ті роки й був побудований будинок. У цьому домі була відкрита в 1911 році Пастерівська станція. І там дуже багато про цей дім! Почитайте – не пошкодуєте.

Все це міг зібрати тільки Юрій Тютюшкін, а з’ясувати, кому належали ці будинки – тільки Володимир Поліщук. Тандем вийшов просто чудовий! Я мрію про екскурсію центральними вулицями міста, на якій гід би показував повідомлення із газет, рекламні листівки, і водив би біля будинків, в яких все це розміщувалося: «Ось це будинок Розенштейна, а це – будинок Макарова»…

Ольга Степанова, науковиця Літературно-меморіального музею І. Карпенка-Карого.