«Підтримуйте одне одного»

Здається, тільки тепер, вже після похорону і присвоєння 34-річному Дмитру Шилову звання Герой України, наше місто почало усвідомлювати, якої важкої і непоправної втрати зазнало. Діму знало, ним пишалося багато земляків ще за життя, а після героїчної загибелі він неодмінно стане міською легендою. Про нього докладно писали всі кропивницькі ЗМІ – спортсмен, музикант, волонтер, пішов на війну добровольцем 2022 року попри давню травму (видалили нирку ще в 13 років). Взяв псевдо Саньда (назва бойового мистецтва), згодом перевівся до спецпідрозділу «Скеля». Воював безстрашно і відчайдушно, в будь-якій ситуації зберігаючи рідкісну холоднокровність.

Ми зустрілися з батьком Діми Шилова Олександром Вікторовичем, щоб поговорити про останні дні життя Героя, про його вшанування.

Останні повідомлення від Діми прийшли в ніч на 20 травня 2024 року. Ситуація склалася критична: навколо Красногорівки стискалося вороже кільце, потрібно було негайно рятувати наших бійців. Діма зробив останнє фото в бліндажі з гранатою в руці і написав: «Тату, я живим не здамся». І додав: «Підтримуйте одне одного».

Потім був бій, який тривав майже три доби, Діма з побратимом тримали фланг, даючи можливість оточеним бійцям вирватися. Потім рація замовкла… Командування знало координати місця, де Шилов прийняв свій останній бій, але винести тіло Діми з-під вогню не було ніякої можливості.

– А далі почалися нескінченні телефонні переговори і листування, починаючи від його побратимів і закінчуючи вищим військовим командуванням, – розповідає Олександр Вікторович Шилов. – Вирішити цю складну в умовах війни ситуацію допомогло точне знання місця загибелі Діми і те, що фактично все це відбувалося в полі зору. Те, як вдалося отримати тіло Діми, я назвав би «військовими іграми».

Простіше кажучи, його вдалося обміняти на десяток трупів кадировців.

Судмедексперти стверджують, що на тілі Дмитра прижиттєвих поранень було 5 (вони це бачать потому, як запікалась і зверталась кров), перше поранення вже було на перший день. Всі наступні дні і ночі він тримав оборону один і визвав на себе вогонь, чим зрештою дав побратимам можливість вийти в небезпечний район.

У морзі я уважно оглянув тіло свого сина і за характером смертельних поранень зрозумів, що Діма виконав свою обіцянку не здаватися живим.

Похорон Дмитра Шилова був багатолюдним. Приїхали побратими зі «Скелі», капелан, було шість священиків, десятки друзів, знайомих.

– З похороном нам допомагало багато людей. У мене в телефоні три тисячі номерів – було кому допомогти.

– Хто подав клопотання про присвоєння Дмитру звання Герой України?

– Його спецпідрозділ. У них з самого початку не було жодних сумнівів, що він Герой. Просто вся ця процедура тривала досить довго.

– У вас не виникало думки для прискорення процесу – подати петицію про присвоєння йому звання?

 – Було таке. Але командування групи «Схід» запевнило мене, що все йде як має бути.

– А як ви дізналися про указ президента?

 – Практично відразу після підписання мені зателефонували з Києва. А ще через якийсь час пішли дзвінки від військкома, командирів «Скелі», керівництва міста та області.

– Коли планується вручення високої нагороди родині Героя?

 – Зазвичай у Києві поступово збирають велику групу для вручення нагород. Чекаємо.

– Олександре Вікторовичу, ви сильна і мужня людина. Не сумніваюся, Діма багато чого успадкував від вас. Тому поставлю вам найважче запитання: як звикаєте жити без сина? Поділіться гірким досвідом з тими, кому нема в кого запитати.

 – Таке важке питання… Знаєте, для мене син був як друг. Більше ніж друг, більше ніж син… Втратити сина і друга відразу. Намагаємося зберегти всі його речі. Навіть його улюблену собаку я не віддав… Звуть Фрея, Фроська ми на неї кажемо. Йдемо з нею на прогулянку – собака стала в стійку і стоїть, вушка нагострила… Що таке? Йде військовий з рюкзаком. Вона за ним, запам’ятала, як йшов господар. Так ось, не раз просили віддати собаку. Та ні, кажу, це зрадити пам’яті.

 Зберігаємо всі його речі. Випрали, помили. Для нас це не тільки речі…

 Постійно спілкуємося з побратимами, з командирами, з друзями з усього світу. Ми їх підтримуємо, а вони нас. Хочу увічнити пам’ять про сина, щоб у всіх залишилося про нього добре слово.