Останнім про це сказав президент. «На сьогодні Україна не є пріоритетом для держав світу», – визнав Володимир Зеленський. Правда, він говорив конкретно про те, що через війну в Ірані наша країна не отримує навіть мінімально необхідної кількості ракет для Patriot. Але народ, як завжди, все зрозумів неправильно і зробив свої висновки.
Якщо хтось не усвідомив цього за чотири роки, то війна в Ірані все чітко розставила за пріоритетами. За великим рахунком, ми нікому не потрібні в цьому світі, крім нас самих. Так, нам багато допомагали вистояти (величезне спасибі!) у нерівній сутичці з країною іншої вагової категорії. Так, тисячі людей допомагали Україні щиро і безоплатно. Але емоційні пориви характерні лише для людей, а не для держав. На їхньому рівні все вирішують інтереси власної країни та політичні розклади.
Російсько-українська війна у світових пріоритетах не просто відійшла на другий план, а відкотилась набагато далі. Глобальна паливна криза у вигляді цін на заправках виявилася для європейців і американців у рази важливішою за похованих під завалами зруйнованих будинків харків’ян та одеситів. Геополітична ситуація змінилася кардинально, і Україні час розпрощатися з ілюзіями та позбутися нарешті дурної інфантильності.
Настав час українській владі змінити державну політику, переглянути червоні прапорці, за межі яких не можна виходити, і накреслити нові заборонені червоні лінії. Треба терміново переглянути перелік того, чого не можна робити лише «тому що війна».
Потрібно терміново перезавантажити президентську та парламентську владу. Конституція мирного часу не дозволяє проводити вибори у воєнний час? А якщо війна триватиме ще п’ять років? А якщо десять? Ми так і будемо терпіти цілу купу ідіотів, корупціонерів і популістів у парламенті? Кількість мародерів, які нажили цілі статки за час свого депутатства, вже сягає сотень.
Якщо Володимира Зеленського можуть і переобрати, то парламент напевно оновиться на три чверті. І будь-якому новообраному президенту доведеться з цим рахуватися, а не вирішувати все у вузькому колі. І досить брехати, що для виборів потрібні півроку і мільярди гривень. Потрібна, перш за все, політична воля лідера. Ми вже давно живемо в телефонах, довіряємо їм свої гроші, одружуємося, виходимо на пенсію, а проголосувати – ніяк?
Багато українців за кордоном? Тих, які, можливо, ще повернуться, чи вже нових поляків, німців, італійців, чехів? Ті, хто дуже небайдужий до долі країни, можуть приїхати особисто (заодно прибрати могили рідних) або проголосувати за допомогою електронної процедури.
Одразу замінити всіх багаторічних членів ЦВК (чим вони займалися майже 10 років, окрім отримання величезних зарплат?) на команду Міністерства цифрової трансформації та надати їм три місяці на виконання завдань.
І так – ідеальних виборів не буває, зате бувають позачергові.
Абсолютно необхідно, не чекаючи результатів виборів, змінити прем’єр-міністра Юлію Свириденко. Зовнішність оманлива – ця скромна дівчина минулого року отримала 3 млн 240 тисяч гривень за свою викладацьку роботу в Київській школі економіки. Розумієте, це крім чималої зарплати прем’єр-міністра країни, що воює. Для прикладу, ректори кропивницьких вишів, суцільно професори, а не магістри, як Юлія, заробили за рік по 600-700 тисяч.
Вважаю непристойним рахувати чужі гроші, але це зовсім інший випадок! Такі аномальні виплати більше схожі на гонорари за якісь інші послуги, ніж на оплату реальної викладацької роботи. Крутіше за Юлію впорався лише професор Янукович, який отримав гонорар від книжкового видавництва у розмірі 16 млн грн. В обох випадках йдеться про відсутність совісті в особливо великих розмірах.
Реформа Кабміну вже не просто назріла, вона перезріла, впала і згнила – потрібно міняти навіть вивіски, а червоні прапорці, що захищають цих заробітчан та імітаторів діяльності від копняка під зад, висмикнути і викинути.
Є ще цілий стос питань, з яких потрібно негайно зняти гриф «Не обговорювати!». Причому ініціатива має виходити від влади, яка також повинна визначити форми та методи експертної дискусії. Йдеться про межі допустимого компромісу для закінчення війни та укладення мирного договору з путіним, про людей і території, про соціальну нерівність у суспільстві, про методи ведення війни нинішнім керівництвом ЗСУ, про мобілізацію до армії, про ефективність використання бюджетних коштів та багато інших, життєво важливих тем.
Час захисту Європи до останнього українця та управління країною силами 5-6 менеджерів має нарешті закінчитися. Інакше ця нехудожня самодіяльність поховає Україну.
Час змінювати пріоритети