Два роки тому Наталію Фабрицій, медикиню 23-ї бригади, Великдень застав на Донеччині, в селищі Новоекономічному. Того дня частина вибиралася звідти, але Наталія устигла освятити паску на подвір’ї тамтешньої церкви, якою милувалася вже не один рік. Через три місяці після того Великодня ворог зруйнував церкву. Тепер Новоекономічне – в окупації.
– Ще до великої війни, коли я служила в 57-й бригаді, наші хлопці їздили в Слов’янськ на склад по дрова, і обов’язково брали із собою когось із медиків. Я теж їздила. Коли проїжджали повз церкву в Новоекономічному, я милувалася нею. Гарна споруда. Ніби зійшла з небес. Від неї теплом віяло.
За словами Наталії, у листопаді 2023 року їхню 23-тю бригаду перекинули в Новоекономічне, де вони й пробули до кінця березня 2024-го.
– Лінія фронту пролягала кілометрів за тридцять. У Новоекономічному ми познайомилися з багатьма жителями. Траплялися і хороші, і не дуже, і такі, що в очі усміхаються, а відвернешся – готові в спину штрикнути. Запам’яталася одна добра жіночка, її син на війні загинув. Завжди питала: «Може, чимось пригостити?» Церква довго була зачинена. Поки не появився батюшка. Організував реставрацію. Давня споруда. Люди казали, не менше ста років.
Й справді, церкву Різдва Пресвятої Богородиці збудовано у 1905 – 1911 роках силами місцевих жителів. Стиль споруди – псевдовізантійський.
– Коли ми стояли в Новоекономічному, все ніколи було підійти до церкви ближче, – продовжує Наталія. – А на Великдень двадцять четвертого року побували. Наша частина готувалася перебиратися в Дружківку, усі поспішали. Я повернулася з добового чергування. Приїхав волонтер Вадим Нікітін з гостинцями, навіть кави не попили. Зате освятити паску встигла. Пішли туди групою: я, мій чоловік Віктор, Аня, Іра, Діма. Територія біля церкви – прибрана, постаралися парафіяни з волонтерами. Батюшка правив українською. Було гарно. На той Великдень я востаннє побачилася з комбатом Костровим, нині покійним. Олег Сергійович був надзвичайним командиром і гарною людиною. Захищав своїх, добивався за своїх. Мав псевдо Аркан. Часто на нього казали «Батя». У червні минулого року зупинилося його серце. Це сталося, коли Костров виводив хлопців на позицію.
У липні 2024 року храм у Новоекономічному прилетіла ворожа ракета. Зруйновано стіни, стелю, вівтарну частину.
– Церква вистояла і в Другу світову, і під час радянської влади. А гниди зруйнували, – каже Наталія.
У серпні 2025-го Наталію Фабрицій через хворобу відпустили з війська на рік. Мешкає у рідній Бережинці Кропивницького району. Чоловік Віктор продовжує служити.
Син Наталії від першого шлюбу, Іван Фабрицій, вважається загиблим. За офіційною версією, це сталося 4 жовтня 2022 року поблизу Білогірки Бериславського району Херсонської області: групу українських військових, у складі якої був Іван, під час руху автомобільною колоною обстріляли росіяни. Загинуло двоє. Тіла пролежали в полі 39 діб. Забрали їх 11 листопада, коли ЗСУ увійшли в Херсон. Молекулярно-генетичні експертизи з великою вірогідністю показали: загинули старший лейтенант Андрій Мілай та старший солдат Іван Фабрицій. Відбулися похорони. Мілая посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Фабриція – орденом «За мужність» III ступеня. Наталія спілкується з рідними Мілая, стосовно свого сина не впевнена, що поховала саме його.
– Є два висновки експертизи, один суперечить іншому. Показували мені й останки. У Кривому Розі бачила обгорілий скелет, без м’язів. У морзі в селищі Новому – скелет з м’язами. Обидва скелети – іншого зросту, ніж мій син. Поставили пам’ятник на могилі в Бережинці. Доглядаємо. Якщо там не мій син лежить, все одно треба доглядати.
Час змінювати пріоритети