Нас залишив Валерій Давидов. Талановитий, щирий, відкритий, мудрий. Художник, митець, викладач. Скільки прекрасного залишив після себе! Скільки міг ще створити!
Народився 21 грудня 1954 року в Кіровограді. Закінчив Одеське державне художнє училище імені Митрофана Грекова та Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна. Член Національної Спілки художників України. Очолював Кіровоградський обласний художній музей. Був викладачем кафедри образотворчого мистецтва та дизайну мистецького факультету Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка.
Учасник багатьох всеукраїнських та обласних художніх виставок. Ініціатор вернісажів кіровоградських художників після творчих пленерів у різних регіонах області.
Валерій Миколайович дуже любив малювати наше місто. Він вважається пейзажистом, портретистом і навіть іконописцем. Писав ікони для кіровоградських храмів, в тому числі Іверську ікону Божої Матері, Миколу Чудотворця, Єлисаветградську Богородицю. І ще він розписав клирос Благовіщенської церкви.
Коли почалася війна, «УЦ» розпитала майстра, чим живе, як справляється з тривогою. Валерій Миколайович сказав, що не може без роботи, пише щодня. Додав, що трагедії дають нам зрозуміти, що життя швидкоплинне, всяке може статися, тому треба поспішати щось робити, щось залишати після себе.
Митець продовжував працювати над власним проєктом «Єлисаветград і єлисаветградці». Крім цього допрацьовував полотна, які були написані раніше. Казав, що картина повинна «вистоятися», після чого вона потребує «ревізії», щоб стати фундаментальною. «Ти несеш відповідальність за те, що демонструєш, представляєш. Як мінімум, це повинно бути гармонійним, як максимум – нести важливу інформацію», – сказав художник.
До уваги одержувачів виплат через АТ “Укрексімбанк”: необхідно обрати інший банк