Кропивничанин Віталій Єсьман народився 29 листопада 1972 року. Закінчив дев’яту школу, потім КІСМ. Працював в аграрному секторі. Перед мобілізацією займався зерноперевозками, мав власний зерновоз. На війні був водієм БМП. Згадуємо Героя на військове псевдо Тихий з його сестрою Ларисою.
Віталій був мобілізований весною 2023 року. Після учебки потрапив до 61-ї механізованої бригади. У складі першої роти був під Авдіївкою, возив хлопцям на позиції продукти та БК, а також евакуйовував поранених. Після відходу від Авдіївки був на сумському напрямку. У серпні 2024 року зайшли у Суджу Курської області. Віталій виконував обов’язки не лише водія, окопувався разом з хлопцями, допомагав зв’язківцям.
– Було таке, що брат їхав зі своїм кулеметником у густий туман. Збилися зі шляху. Коли туман розвіявся, виявилося, що вони на мінному полі. Віталій наказав кулеметнику вийти з БМП, сказав: «Стій, а я поїду. Якщо загину, то хоч один». Тоді пощастило проскочити між мінами, обидва залишилися живими, – розповіла пані Лариса.
В той роковий день Віталій поїхав на завдання, яке інші відмовилися виконувати. Треба було вивезти поранених. Поїхав не на своїй БМП, на іншій машині. Хлопців забрав. Коли поверталися, потрапили під мінометний обстріл. Всі загинули. Це було 7 лютого 2025 року біля населеного пункту Черкаська Конопелька Курської області.
Віталій Єсьман з того дня довго вважався безвісти зниклим. Командири говорили рідним, що бачать машину, на якій їхали хлопці, але тіл навколо немає. (В той район зайшли росіяни). Згодом тіла хлопців, які були з Віталієм, повернули в Україну. Тихого з ними не було. І це була надія на те, що він живий, можливо, у полоні.
– Ми поховали брата 7 серпня цього року, – розповідає Лариса Іванівна. – Перед цим слідчий нам повідомив, що тіло брата повернули ще 19 червня 2025 року. Більше року його тіло в числі 1600 репатрійованих знаходилося на території залізничної станції Одеса-Товарна. Тіло Віталія ідентифікували за результатами двох експертиз ДНК. Матеріали здавали я і Артем, старший син брата. Артем – психіатр. Він зараз з мобільними бригадами їздить до хлопців, які воюють, фахово допомагає.
Військове псевдо Тихий не випадкове. Таким він був – тихим, а ще добрим. З дитинства займався спортом, любив футбол. І дорослим з колегами по вихідних грав у футбол. Мав багато друзів. Був відповідальним і з малих років самостійним. Будучи студентом, підробляв: і вулиці підмітав, і машини ремонтував. Нікому не відмовляв у проханнях про допомогу.
Артем у Віталія від першого шлюбу. Після розлучення не залишив сина, завжди був поруч, підтримував. Дуже його любив, як і донечку, восьмирічну Мілєну. Риболовлю не просто любив, а марив нею. Часто їздив рибалити з кумом. Пощастило, що друга жінка розділяла захоплення чоловіка, залюбки їздили на природу родиною.
– У нього за час служби була всього одна відпустка, – розповідає пані Лариса. – Казав, що мріяв помитися і лягти на білу накрохмалену постіль. Кілька днів вдома відсипався, на кілька днів з’їздили сім’єю на море в Одесу. А потім – лише дзвінки та повідомлення.
Мама Лариси і Віталія померла у квітні 2022 року. Перенесла інсульт і не витримала тривог і вибухів. Її вбив страх війни. Тепер вони зустрілися Там.
Коли Віталія Єсьмана і ще трьох захисників ховали, в машину кума Віталія, що рухалася в кортежі, в’їхало авто, яке не пропустило кортеж. Поліція, протоколи. Кум сказав: «Віталій не захотів, щоб я був на його похороні. Я не вірю, що він загинув. Кум живий і обов’язково повернеться».
Дивуйтеся, шановні, дивуйтеся!