На спортивному дефлімпійському небосхилі Кіровоградщини засвітилася нова зіронька. Про це свідчить виступ вихованки кропивницької РДЮСШІ «Інваспорт» Марії Вараніцької на перших в історії Європейських молодіжних іграх серед спортсменів з порушеннями слуху, які проходили 17 – 23 серпня 2026 року у німецькому місті Ганновері.
На цих престижних стартах наша плавчиха виборола золоту нагороду на дистанції 100 метрів брасом і срібло на 50 метрах брасом серед атлетів віком до 16 років. Так що свій вагомий внесок у загальнокомандну перемогу української збірної, яка виборола 17 золотих, 16 срібних та 27 бронзових (плавці – 10 – 8 – 16), випередивши конкурентів із Великої Британії (15 – 7 – 5), Італії (10 – 3 – 3) та ще 19 країн-медалістів, наша землячка зробила.
В тому, що Марія Вараніцька, яка ще й виконала норматив майстра спорту України, має гарні перспективи, переконана її досвідчена наставниця, заслужена тренерка України Олена Кузніцова, яка привела до успіхів чемпіонів і призерів Паралімпіад і Дефлімпіад Юрія Андрюшина, Ольгу Свідерську, Андрія Деревинського, Ірину Терещенко, Дар’ю Тарасенко, Владислава Гриценка. З Марією вона працювала разом із колегою Русланом Нагорним, досягли чудового взаєморозуміння та прогресу. Про шлях талановитої дівчини до успіху, підготовку та риси чемпіонського характеру ми поговорили з Оленою Анатоліївною після повернення з Ганноверу.
– Наскільки важлива ця перемога саме на таких європейських юнацьких Іграх у плані подальшого розвитку спортсменки?
– Це перші такі змагання в історії. Організатори зробили все, щоб для юнаків і дівчат із 24 європейських країн це стало справжнім святом. Всі організаційні моменти були на найвищому олімпійському рівні, а на трибунах на всіх 9 офіційних дисциплінах збирався аншлаг. Ми відчували підтримку не тільки представників української діаспори, але й простих німців, які із захватом спостерігали за стартами плавців. Змагання з плавання в межах Європейських юнацьких ігор проходили у великому сучасному плавальному комплексі Stadionbad, який розташований у центрі Ганновера. Ну й звісно діти, для багатьох із яких це були перші міжнародні змагання, відчували піднесення та захоплення від цієї атмосфери. До цього такої можливості в них не було. Тут відбувалися змагалися в двох вікових категоріях до 16 та до 19 років, тож учасники мали класну конкуренцію для перевірки свого рівня підготовки.
Для юних українців за нинішніх обставинах життя – це взагалі неймовірна можливість хоч трохи відпочити від жахів – без війни, тривог, прильотів та відчуття небезпеки. Про результат вони починали думати, коли вже виходили на старт. І не було ніякого тиску та побажань обов’язково здобути медалі. Це більше фестиваль, на якому учасники не тільки змагаються, але спілкуються, відпочивають та набираються позитивних емоцій.
Та й для подальшого спортивного розвитку це дуже важливо. Адже тепер вони бачать, що є до чого прагнути та заради чого тренуватися дуже наполегливо. Так що у всіх планах – це важливе та дуже потрібне починання Німецької спортивної федерації глухих (DGSV) спільно з Європейською спортивною організацією глухих (EDSO).
Повернемося трохи назад. Як починався шлях Марії до цього успіху?
– Вона ж 2012 року народження й, здається, ще з 6 років почала плавати для оздоровлення. Ми відразу з Русланом Нагорним звернули на неї увагу. Спочатку, коли я була більше зайнята підготовкою паралімпійців та дефлімпіців, то з нею переважно працював Руслан Володимирович. Але зазначу, що відразу побачила, що ця дівчинка має чудові задатки, й за можливості долучалася до тренувального процесу. Коли ж настав час готувати її до відповідальних випробувань, то я активно долучилася до роботи.
– Як готувалися, поки ваш рідний басейн в СДЮШОР «Надія» все ще перебуває на реконструкції?
– До чемпіонату України готувалися тут, у Кропивницькому, в басейні «Фанклубу», за що велика подяка власнику цієї споруди Гагіку Хачатряну. Ну й до Кам’янського на велику воду (50 метрів – Ю.І.), завдячуючи допомозі РДЮСШІ та міського спортивного управління, ми виїжджали, щоб відчути себе не на 25 метрах, а в бойових умовах. Там вона працювала разом із Іриною Терещенко та Владом Гриценко, навчаючись та набираючись досвіду. Ну а коли на чемпіонаті України Маша виконала норматив на Європейські ігри, то тут вже почалося державне фінансування зборів і підготовки.
– Зазвичай у вас різнопланові плавчихи, як Ірина Терещенко. А Марія також плаває різними стилями чи тільки брасом?
– Марія – також різнопланова плавчиха. В Німеччині вона стартувала у п’яти дисциплінах. Вона й вільним стилем на 400 метрів стартувала, й в комплексному плаванні (спина, брас, батерфляй, вільний стиль – Ю.І.) на 200 метрів. Ну в комплексі їй було важче. Там вона змагалася з суперницями в категорії U-19 проти значно доросліших суперниць. Але ж змогла й там фінішувати п’ятою в фіналі. А на 400 метрах вільним стилем цілком могла розраховувати на ще одну нагороду, якби цей фінал не передував стометрівці брасом. Там вона трохи перестрахувалася, хоча потрапила до медального запливу з третім часом. Але то було правильно, адже брасом вдалося таки завоювати золоту нагороду. І ви повинні зрозуміти, що для юних ще не звично, коли змагаються 6 днів із попередніми запливами. Таке навантаження не кожен витримає.
– То ви все, що планували на ці Ігри, виконали?
– Ну знаєте, що для тренерів не буває так, щоб все влаштовувало. Завжди бачиш помилки. Але наш план десь на 85 відсотків виконали. Якби ще не було накладки двох дистанцій з розкладом й здобули б ще одну медаль, то тоді б взагалі було б по максимуму. Та й так дві медалі й норматив майстрині спорту – це гарний виступ.
– А як оціните загальний рівень конкуренції?
– Доволі потужний. Особливо з боку суперниць із Німеччини, Великої Британії та Італії. Наші хлопці навіть не всі змогли витримати такий рівень боротьби. Але дівчата класно впоралися. Ну й якщо 10 золотих медалей взагалі завоювали, а ще 8 срібних і 16 бронзових, то плавання, вважаю, непогано попрацювало на загальний результат.
– Які подальші плани?
– Тепер знаємо, над чим і як потрібно працювати перед юнацьким чемпіонатом світу, який заплановано на наступний рік, щоб підійти до цих змагань конкурентоспроможними. Якщо там покажемо класний результат, то стартуватимемо вже на дорослій світовій першості.
– А дефлімпійську перспективу вже розглядаєте?
– Чесно скажу, я на самому початку в ній побачила талант. Марія швидко навчалася, а як вона лежить на водичці, як вона ловить технічні моменти, то це знахідка для тренера. Все схоплює швидко. І дуже працьовита.
– Якщо же почали, то продовжуйте про її найкращі риси.
– По-перше, дуже зосереджена, по-друге, кмітлива, по-третє, витривалість в неї шалена. Така як, мабуть, у Іри Терещенко.
А ще дивлюся на нашу команду, у нас мало дівчаток, які мають такі антропометричні дані, як у Марії. Зріст, довжина кінцівок, стоп. Вперше бачу таку класну відповідність для плавання.
– Ну й останнє запитання: чи почувається вона особливою й в яких ситуаціях?
– Враховуючи те, що Маша взагалі не чує, вона досить класно спілкується й досить комунікабельна. Ну звісно, відчуває десь дискомфорт, але в неї чудові батьки, які допомагають. Мама – зі слабким слухом, трішки розмовляє, а тато не чує, але дуже чуйний. З Марією ще дуже багато займається бабуся, й завдяки цій підтримці та піклуванню вона дуже розумна дівчинка. І хоча Марія може спілкуватися лише жестовою мовою, але по губах читає чи не найкраще за усіх. Вона при всіх проблемах добре адаптована до життя. Знаєте, на відміну вже від нас, вона зараз така, що всі дорогі відкриті й весь світ хочеться осягнути.
Відповіла на наше бліц-опитування і Марія Вараніцька.
– Чому вирішила займатися плаванням, коли це сталося?
– Моя мама мені розповідала багато цікавого про спорт, особливо про плавання. Я вирішила навчитися плавати. Мені було 6 років.
– Хто тебе підтримує в твоїх починаннях?
– Мене завжди підтримують мої мама, тато, а також бабуся Наташа.
– Що тобі дали заняття спортом?
– Вони навчили мене дисципліні та витримці.
– Що найважче в тренуваннях?
– Довгі дистанції. Марафон – ще те випробування.
– Скільки часу доводиться зараз тренуватися?
– Два рази на день у басейні по дві години, година – в залі.
– Який стиль найулюбленіший?
– Брас.
– Коли зрозуміла, що здатна бути швидшою та сильнішою за суперниць?
– Взагалі, коли стала вигравати перші змагання. А в Німеччині – після попередніх запливів.
– Чи очікувала від себе такого виступу на Європейських іграх?
– Чесно кажучи, могла краще. І тому не дуже задоволена. Та це вже у ході змагань стало зрозуміло. А передстартові власні очікування навіть перевершила.
– Спорт не заважає навчанню?
– Якщо чесно, то трохи важко встигати, але я намагаюся не засмучувати вчителів і не підводити тренерів.
– Твої подруги знають про твої досягнення?
– Так. Але ж деякі не знають, як важко потрібно працювати, щоб досягати високих спортивних результатів.
– Які твої уподобання, окрім плавання, чи займаєшся у вільний час?
– Люблю малювати. Це відволікає та розслабляє.
– Чи є в тебе кумири або спортсмени, на яких хотілося б рівнятися?
– Як для будь-кого, хто займається плаванням, – це Майкл Фелпс. Він унікальний, а його досягнення, думаю, важко взагалі буде перевершити.
– Які твої подальші плани в житті та спорті?
– Перемагати якомога більше, а потім стати тренеркою.
Запитання без відповіді