Шукати щотижня актуальну, але не банальну тему для колонки – ще той квест. Зазвичай перебирати теми починаєш з думок «це вже було», «про це вже пізно», зрештою залишаються дві – три ідеї, а часу майже не залишається. Але іноді в голові спливають запитання, на які сам не маєш відповіді – сьогодні якраз таке.
Чи можна вистояти у війні з росією за нинішнього рівня корупції у найвищій владі України?
Насамперед – кілька вихідних моментів. Корупція існує в усіх державах у найрізноманітніших формах і на різних стадіях. В Україні корупція не у вигляді ракових пухлин, вона – на клітинному рівні. Її не можна видалити чи вилікувати, можна лише блокувати, пригальмувати, максимально звузити живильне середовище.
Унікальності української корупції додає війна. Здавалося б, воєнний стан дає владі карт-бланш на нещадну боротьбу зі зловживаннями, але, як і раніше, «наш суд – найгуманніший у світі». Здавалося б, корупціонерів мала зупиняти думка, що в разі поразки України у війні вони втратять усе, але й це не спрацьовує. Ситуація погіршується: у 22-му році нам і на думку не спадало, що в армії може бути корупція, а зараз про це відкрито говорять самі військові.
Картина багатьом видається безнадійною, проте Україна – та, яка на фронті, – тримається й не відступає. І там, за лінією бойового зіткнення, ворог страшніший за корупцію. А отже, опускати руки (або навпаки, піднімати їх вгору) перед мародерством бюджетних коштів і майна країни не можна ні в якому разі.
Пародоксальний факт: у перші роки великої війни суспільство так боялося зруйнувати крихку єдність нації в боротьбі із зовнішнім агресором, що корупціонери відчули себе безкарними. Мільйонери «на відкатах» та постачанні дуже швидко ставали мільярдерами. Але нині настрої в суспільстві різко змінилися, кредит довіри до всіх гілок влади вичерпався, нарешті настає час звітувати за кожен крок, кожен проєкт, кожен рядок у бюджеті країни та в деклараціях чиновників.
На мій погляд, єдиним способом захисту від системної корупції є зміна влади. Тобто регулярні вибори. Чудово знаю всі аргументи «за» і «проти». Упевнений, що навіть під час війни вибори можливі й легітимні. Проте в дискусію не вступаю. Гадаю, мине ще якийсь час, і ця точка зору візьме гору в суспільстві. Але є нюанс: до президентських виборів ще треба дожити.
І не просто дожити, а й не допустити погіршення загальної ситуації в країні. Для цього, насамперед, потрібно не мовчати, а відкрито говорити про проблеми та персоналії. Не бездумно обливати брудом усіх підряд чи через одного, а намагатися розібратися в тому, що відбувається навколо кожного з нас, хоч би в межах своєї компетенції.
Так, багато хто з нас (майже всі) не можуть визначити ефективність оборонних закупівель, але спроможні голосно поставити запитання: «А чому в такому-то магазині мені виписують два чеки замість одного?». І вам одразу пояснять, що таким чином така-то торгова мережа «оптимізує податки», а податкова інспекція їх покриває.
Йдемо далі. Ми вже звикли до багатомільйонних застав за потенційних топ-корупціонерів. Попросив ШІ підрахувати загальну суму застав розміром понад 10 мільйонів гривень за останні півтора року в Україні. Вийшло, не повірите, більше мільярда! При тому, що, як відомо, «штучний інтелект може помилятися». У менший бік.
Вам теж не подобається, що незрозумілі фірми та люди вносять десятки мільйонів і витягують із СІЗО підозрюваних у розкраданні бюджетних коштів? Напишіть на картонці «Звідки гроші на застави?» і йдіть на площу. Тільки матюків у Фейсбуці явно недостатньо.
Нещодавно президент поскаржився: грошей катастрофічно не вистачає. Перша думка: не дозволяйте красти! А друга: припиніть роздавати! Ось нещодавно генеральний прокурор доповів: перевірку на інвалідність пройшли 437 прокурорів. У 316 із них діагноз не підтвердився. Не вражає? Тоді у відсотках: понад 70% різко одужали. А тепер запитання для картонки: гроші повертатимемо? З відсотками?
Прикладів такого роду сотні, дуже хочеться сподіватися, що колективна пам’ять народу нічого не забуде і не пробачить.
Рідні сестри корупції – некомпетентність і безвідповідальність влади. Скільки тисяч чиновників змінилося в Офісі президента та в Кабміні з підлеглими структурами за сім років? А в областях і районах, тим не менш, продовжують покірно виконувати сотні дурних і нікому не потрібних вказівок.
Вам приклади? Та будь ласка! Хто змушує проводити в областях усі ці незліченні форуми, ради, конференції, семінари, наради? Хто буквально гонить міністрів у регіони, а ті, у свою чергу, напружують місцевих по черзі, збирають сотні людей, витрачають мільйони на бензин, дорогу, харчування, банкети, готелі. І все це подають як ініціативу з місць, щоб, якщо щось піде не так, винних шукали не в столиці. Заходи цілком можна проводити дистанційно, хоча навіть у такому вигляді є великі сумніви щодо їхньої доцільності. Вони потрібні виключно як доказ активної роботи київських чиновників. Адже в ОП понад 400 броньованих «нужників».
29 серпня під час всеукраїнського забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» на Харківщині від ракетного удару рашистів загинули люди. Які ще потрібні аргументи, щоб послати цей О(фісний) П(ланктон) з їхніми ініціативами та акціями куди подалі? Навіщо перетворювати людей на мішень для балістики? Шановні керівники місцевої влади, не беріть гріх на душу, не виконуйте бездумно команди людей, які стоять у черзі за «підозрою»!
Нажаль, некомпетентність і безвідповідальність властиві не тільки тим, хто зараз керує, а й тим, ким керують. Тим, хто вимагає адекватності та порядності від влади, але не від себе. Нам з вами.
Один типовий приклад: в Олександрії є реальні проблеми з місцевим водоканалом. Постійні прориви, ями по всьому місту. Хто винен? Зеленський, Райкович, Кузьменко – вам будь-який олександрієць відповість. Будь-який з тих, хто не хоче думати головою. Ваше водопостачання повністю належить обласному комунальному підприємству «Дніпро-Кіровоград», а воно, у свою чергу, перебуває у повному віданні Кіровоградської обласної ради. А всі ці «троє винних» можуть кричати, тупати ногами, стукати кулаками і… більше нічого.
Кожен повинен чітко відповідати за свою роботу. А кожен, хто запитує чи звинувачує, має чітко розуміти, до кого звертати претензії. І це стосується практично всіх великих і малих проблем нашого сьогодення.
На мою думку, політичний період, у який увійшла наша країна, можна умовно назвати перехідним – криза довіри має закінчитися виборами нової влади. Якщо Україна збереже свою незалежність. Якщо вдасться вистояти у війні. Якщо країну не розірвуть амбіції політиків. Якщо… Якщо… Якщо…
Запитання без відповіді