Нам усім не вистачає позитиву. Це беззаперечний факт. І ми його шукаємо у повсякденні, наповненому війною. І тягнемося до людей, які цей позитив випромінюють. Саме випромінює позитив Наталія Кайданович, з якою ми познайомилися у мережі Фейсбук.
«Ви супер», «Я вас обожнюю», «Від ваших відео покращується настрій», «Ви потрібні людям». Такі коментарі залишають підписники цієї щирої, гарної, справжньої українки. Було дивно, що до неї ще не добралися черкаські журналісти. (Наталія мешкає у селі Безпальче Золотоніського району). А тому наше з нею інтерв’ю ексклюзивне.
– Пані Наталіє, з вашої сторінки дізналася, що ви завідуюча клубом.
– Так, саме клубом. Село в нас маленьке, будинку культури немає, а клуб є. За освітою я юрист. Навчалася в податковій академії в Ірпені. Довгий час працювала державним службовцем. Після того, як чоловік у 22-му році пішов у Бахмут, я звільнилася з державної служби. Була вакансія завклубом, і я туди пішла.
Взагалі я з п’ятнадцяти років організовую різні заходи. На Івана Купала ми і вінки плели, і на конях їздили. зараз такого немає. Проте у нас є сільський аматорський ансамбль «Матіола». Дівчата дуже гарно співають. І я до них долучилася. Їздимо на заходи. Я в якості водія і співаю разом з ними.
– Коли ви виставили у соцмережу перший відеоролик? З чого все почалося?
– Все вийшло випадково. Я зареєструвалася в ТікТоці і вирішила виставити відео з Гердою, нашою собакою. Спочатку переглядів було мало. Якось по селу пройшла буря, поваляло дерева, і в нас днів три не було електрики. Чоловік мені для зручності у дворі зробив плиту. Я зняла відео про борщ, який варила на плиті, де сказала, що нам нічого не страшно – ні відсутність електрики, ні відсутність газу. Коли з’явилося світло та інтернет, я побачила, що це відео набрало дуже багато переглядів. Деякі канали навіть почали красти це відео. Я себе там не знімала, лише мій голос чути. І вирішила показувати свій фейс, який він не є.
Почалося все з відео про борщ, а тепер я майже щодня виставляю коротенькі відео ролики. Монтувати я не вмію. А ще в Ютубі у нас є канал «Як у нас в селі». Там великі відео про моє життя.
– Теми, які ви висвітлюєте, здається, у вас під ногами.
– Так, все з життя. Наприклад, розповідала, як вийшла заміж. Ми з чоловіком разом працювали, обоє були розлучені. Він запропонував мені побитися об заклад, що я не зможу за певну кількість кроків з’їсти шоколадку. Я купила, спочатку сама спробувала, а потім погодилася довести це. Він запитав, на що споримо. Я сказала, на те, що він на мені одружиться. Пошуткувала, і з 2021 року ми разом. За сорок кроків вийшла заміж. Треба бути наполегливою.
– Звідки у вас таке почуття гумору? Хтось ще в родині є такий?
– І мама, і тітка, і дядько. І бабуся з дідусем. В нас рід такий. Велика родина, всі дружні – і рідні, і двоюрідні. Всі люблять співати, в багатьох гарні голоси.
– А самоіронія звідки? Ви кажете, що якщо людина не подобається собі на фотографії, треба на цю фотографію подивитися через десять років.
– Це правда життя. Так вийшло, що мені прислали моє фото, зроблене десять років тому. Тоді я собі не подобалася на цьому фото. А тепер красуня і богиня.
Коли щось помічаю, щось трапляється, про це треба розповісти людям. Бо інакше як спати? Я по життю така.
– А мудрість?
– Це від бабусі. Вона в нас була розумна, мудра. Вона 29-го року народження, навчалася в технікумі. Для того часу це було великим досягненням, особливо для сільської людини.
Батько служив, мама поїхала з ним в Казахстан. Я до п’яти років жила з бабусею. І мудрість від неї. Бабуся навчила мене багатьом віршам. Я багато творів Шевченка знала напам’ять. Мені було легко навчатися в школі.
– Розкажіть про Герду. Вона також героїня ваших відео.
– Чоловік хотів кане-корсо, а я великих собак боюся. Мій брат сказав, що якщо заводити собаку, треба брати таксу, вона бере своєю «мімімішностю». Я побачила оголошення, що у Драбові продають цуценят такси. Я туди поїхала подивитися, і Герда перша до мене підбігла. Вона була найменша серед усіх. Я її взяла, посадила в корзинку, в машину, і поїхали додому. Вона всю дорогу мовчала. Раптом зателефонував чоловік, а Герда почала пищати. Чоловік питає: «Ти що, собаку везеш?» Приїхали, подивився, а вона трохи більша за сірниковий коробок. Каже: «Я собаку хотів. А це що?» Потім шуткували: як вона в нас ходити навчилася? Ми її з рук на руки передавали.
– Вам багато людей дякують за позитив. А є такі, що пишуть недобрі слова, хейтять?
– Є і такі. В Ютубі є навіть заслужені хейтери. Одна жінка написала 56 негативних коментарів. Це людина сидить, дивиться, страждає і пише. Намагаюся їй відповідати. Бо чого вона буде страждати? Я кількох чоловік заблокувала, а розблокувати не вмію. Тепер вони без моєї уваги живуть. Якщо зачіпають мене, я на це не ображаюся. Але якщо щось погане пишуть про чоловіка, дуже ображаюся. Це для мене болюча тема. Цього чіпати не можна.
– В кінці кожного відео ви кажете: «Миру всім, добра і всього найкращого». Це ваша фішка?
– Я спочатку так відповідала хейтерам. Це було побажання, щоб вони були добрішими. А потім мої підписники у Фейсбуці почали писати, щоб я це всім бажала. І це стало моєю візитівкою. А в Ютубі я вітаюся «Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка». Якось мені сказали, що я розказую, як дід Панас. От я в нього і взяла ці слова.
Вірю, що в нас все буде добре, що буде Перемога. Ми на це заслуговуємо.
Запитання без відповіді