В субботу, 11 ноября, гости Кировоградской областной филармонии узнавали для себя практически неизвестную сторону нашего края – его аутентичные народные песни. Проект «ЭксампейЯ» – вокально-музыкальный коллектив, отметивший в этот день свое пятилетие, показал зрителям результаты нескольких этнографических экспедиций по Кировоградской области. Многим из услышанных на юбилейном концерте песен более 100 лет.
«ЭксампейЯ» на самом деле является уже практически готовым брендом, вполне способным повторить успех трио «ДахаБраха». В основе репертуара – аутентичные напевы Поднепровья (частью которого является Кировоградская область, большинство песен были собраны именно здесь), подвергшиеся современной электронной аранжировке. Идеологом проекта и руководителем ансамбля является Эдуард Дикаренко – музыкант и певец с самобытным голосом. За свою недолгую историю «ЭксампейЯ» прочно утвердилась в среде исполнителей аутентичной музыки, стала лауреатом и призером множества фестивалей и конкурсов. Группу с удовольствием приглашают выступать в Виннице и Тернополе, Ивано-Франковске и Львове. Но кто знает о них в родном городе?
Большая часть зрителей, приехавших на юбилейный концерт «ЭксампейИ», – жители сел Кировоградского района. Они хорошо знают коллектив, поскольку тот репетирует на базе Кировоградского районного Дворца культуры. Но официальное название – «народный фольклорный ансамбль» – скорее вводит слушателя в заблуждение. Сам Эдуард рассказал в коротком интервью «УЦ», что направление, в котором работает группа, специалисты-музыковеды определяют как фолк-модерн.
– «ЕксампейЯ» насправді почалася не з мене, - скромно говорит Эдуард, - а з дівчат, які є вокалістками. Коли я прийшов, вони вже мали деякі напрацювання, це був аматорський народний колектив, що співав а капела. Деякий час ми співали разом, а потім вирушили в першу етнографічну експедицію. Вона дозволила зібрати багатий пісенний матеріал, який ніколи не звучав на професійній сцені. Коли ми взялися за обробку цього матеріалу, в мене виникла ідея осучаснити ці пісні за допомогою електричних інструментів. Отак і з’явилася на світ «ЕксампейЯ». П’ять років тому ми зареєстрували свій гурт, але, оскільки не знали ще, що це може бути за музичний напрямок, нам запропонували зареєструватися як народний фольклорний ансамбль. Ця назва оманлива, згоден.
«ЭксампейЯ» довольно быстро получила признание в узком кругу исследователей-фольклористов и таких же региональных коллективов. В этой культурной среде с пренебрежением относятся к большинству широко известных украинских народных песен, прошедших через обработку и ставших известными в советский период.
– Справа в тому, що за радянської влади на автентичні напіви не звертали уваги, натомість пропонували дуже спрощений продукт, який, на жаль, переспівували й нині переспівують багато колективів. Таке спрощення мало певну й чітку мету – відвести українців від свого коріння шляхом створення ерзацу. Ви на концерті мали змогу чути, як звучать первинні мелодії, - це абсолютно не схоже на те, до чого звикла більшість. Абсолютно інша мелодика – складна, багатогранна. З одного боку, саме так має звучати справді народна пісня, а з іншого – деякі пісні через неї стають майже незрозумілими. Саме тому вони потребують обробки й «шліфування». Наше завдання – зробити ці пісні доступними для слухачів, зберігши при цьому мелодику та ту народну атмосферу, яку пісня передає.
Эдуард напел одну из старейших песен репертуара, чтобы проиллюстрировать свои слова. К сожалению, повторить этот медитативный, в чем-то похожий на буддийскую мантру, напев на страницах газеты невозможно. В напеве слова практически теряются, тонут, распадаются на слоги и отдельные звуки. Однако в подобный мотив очень органично вплетаются звуки синтезатора и электрогитары, и песня приобретает черты обширного стиля world music – направления, композиции которого сочетают в себе современные музыкальные течения с музыкой различных этносов. Правда, в родных краях ценителей подобной музыки очень мало. Или дело в другом?
– Інтерес до автентичного фольклору в Україні поступово зростає, - говорит Эдуард. – Але цей напрямок все одно більше цікавить науковців, ніж звичайних слухачів. Ви згадали гурт «ДахаБраха», а тепер згадайте, завдяки чому вони стали відомими в Україні? Тільки тому, що змогли вийти за кордон, де їх належно оцінили. І вже з-за кордону пересічний українець дізнався про їхнє існування й почув їхню музику. Тоді їх визнали на Батьківщині. На жаль, це дуже типова ситуація – типова чомусь саме в Україні. Про нас нічого не знають у рідному Кропивницькому, але добре знають, наприклад, у Вінниці. Взагалі Вінниця зараз стає точкою перетину культур різних регіонів, там проходить багато фестивалів, на яких можна почути автентичні пісні з усіх куточків України – від Закарпаття до Донбасу й від Одеси до Сум. Раніше цей центр був зміщений у бік західної частини нашої держави – Тернопіль, Львів. У центральній та східній частині України чомусь, на жаль, майже не цікавляться народними піснями свого регіону.
Тем не менее, зал филармонии был полон, а цветы исполнителям дарили практически после каждой песни. Возможно, среди зрителей были и жители сел, к которым Эдуард приезжал в рамках экспедиции и которые напели ему одну из песен, прозвучавших на сцене. Как бы там ни было, мы получили огромное удовольствие от качественной и по-настоящему уникальной музыки, очень близкой к нам и в то же время совершенно незнакомой.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...