Село з промовистою назвою Вільне належить до Соколівської ОТГ. З першого дня війни селяни зосередилися, мобілізувалися, стали діяти чітко за планом, який диктувала ситуація в країні. Згуртувала всіх староста Світлана Білюк.
Важливим для Світлани Анатоліївни було переконати людей, що вони не повинні панікувати. І вони дослухалися до переконань, переключилися на корисну роботу. А найважче було рознести чоловікам повістки. Староста це робила особисто, щоб сказати правильні слова матерям та жінкам.
«Дякую односельцям, – каже Світлана Анатоліївна. – Кожен намагається принести в офіс старости часточку перемоги. І для перемоги України роблять все можливе і неможливе». Офіс зараз – штаб самооборони.
Дві рідні людини пані Світлани – чоловік і брат – першими пішли на фронт. Вона каже, що не може спокійно знаходитися вдома, тому тримається разом з людьми. До речі, хату свою віддала біженцям, а сама ночує в штабі. Щоночі Вільне приймає сім’ї з дітьми, які їдуть від обстрілів. Облаштували школу й дитсадок для ночівлі, а ще й по домівках розбирають біженців. Коли Світлані Анатоліївні серед ночі телефонують з приводу прийому біженців, вона відповідає: «Вільне чекає, староста вітає».
Люди несуть до штабу все, про що просить староста і керівництво ОТГ: консервацію, теплий одяг, ковдри, подушки. Хтось приносить гроші. Друзі з-за кордону також допомагають коштами.
Ті, хто залишився, розділилися на загони, взялися за оборону села. Чоловіки стояли на в’їздах в село, жінки патрулювали вулиці. Зрозуміло, що про зброю мова не йшла. Перші дні і ночі ходили селом вільняни, «озброєні» великим дрючком, який назвали Мухтаром. Згодом облаштували блокпости, де стоять на варті члени тероборони.
Сигнал повітряної тривоги підключили до колонок, і тепер сирену чутно на всю округу. Біля кнопки завжди є черговий. Кожен житель села при справі. Плетуть маскувальні сітки, варять борщ, ліплять вареники, печуть пиріжки, роблять тушонку. І моляться разом. Навіть дітвора приходить до штабу та питає, чим може бути корисною.
Селяни згуртувалися, як ніколи. Взаємодопомога – найважливіша їхня риса. А ще пильність. Кілька днів тому директорка школи доповіла старості, що біля посадки за селом видно якесь переміщення людей в білих халатах. Припустили, що це можуть бути диверсанти в маскувальному одязі. Викликали поліцейського, паралельно туди поїхали хлопці. Згодом телефонують старості з докладом: «Під час перевірки було виявлено команду з семи білих лебедів»…
«Я дуже горда, що вільнянка. Пишаюся цим, пишаюся нашими людьми, – говорить Світлана Білюк. – За Україну всіх порвемо. Віримо, що не тільки наше село, а й вся Україна буде вільною».
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...