Коні й переправи

Директору цирку, який випадково потрапив на день уряду у Верховній Раді, стало соромно за своїх клоунів.

 Чого більше в цьому анекдоті – жарту чи правди? Чи він взагалі не має стосунку до Кабміну Дениса Шмигаля? Ну хоча б тому, що за чотири місяці війни його уряд жодного разу не звітував перед парламентом. А мав би…

Поки війна була шоком, ніхто не пропонував міняти кабмінівських коней, але, коли вона стала нашим життям, тема виявилася гостро актуальною. Насамперед це стосується міністрів, чия діяльність та рішення є публічними.

Днями міністр охорони здоров’я Ляшко оголосив про продовження реформування своєї багатостраждальної галузі. Тепер усі ми лікуватимемося у лікарнях госпітального кластера, які поділятимуться на надкластерні, кластерні та загальні. Ось буквально з одного речення одразу розумієш усю важливість та своєчасність реформи. Миттю оновляться тисячі вивісок та табличок, надрукують сотні тисяч нових бланків та статутів. Потрібна ж справа. Особливо з урахуванням того, що, поки молоді воюють чи рятують дітей за кордоном, лікуються здебільшого люди похилого віку, які цю хитру кластерну реформу сприймають як клістирну…

Ще одним украй несвоєчасним проєктом з оптимізації структури уряду є ліквідація міністерства у справах ветеранів. Зрозуміло, що існування цієї установи завжди було політичним каменем спотикання для будь-якої влади, але зараз має йтися в першу чергу про терміновість і необхідність такого реформування, не кажучи про те, що кількість ветеранів сьогодні зросла в рази.

Не знаю, які відносини пов’язують президента Зеленського, якому за Конституцією належить контролювати зовнішню політику країни, з міністром закордонних справ Кулебою, але така кількість підстав та необов’язкових проблем уже давно мала перерости в рішення про його відставку. Так, минулого тижня міністрові довелося виправдовуватись перед колегами з Польщі та Ізраїлю за чергову дурість вже одіозного посла України в Німеччині Мельника.

Кулеба легко знайшов «ідеальну» для дипломата відмазку – сказав, що Мельник висловив свою особисту думку щодо питань української історії. Ще раз. Посол – офіційна особа країни – висловив особисту думку не вдома дружині, а публічно, чим укотре зіпсував відносини з країнами, які відіграють важливу роль у зовнішній політиці України.

І ці люди поведуть Україну до ЄС? З такими друзями й ворогів не треба.

Ще один міністр «на вихід» – Олександр Ткаченко. Це, мабуть, найбільш невдалий кадровий проєкт Володимира Зеленського (Шмигаль тут ні до чого).

Скажіть, кому та навіщо маємо доводити, що український борщ – наш, український? Витрачати на це час та гроші? Адекватні люди у всьому світі це й так знають. Російським пропагандистам? Їм це – лише черговий привід для глузування та знущань.

Гадаю, набагато важливіше розробити концепцію і стратегію розвитку культури європейської (а не хуторянської) України. Але, мабуть, це не під силу міністру Ткаченку та його команді.

Можемо поговорити й про міністра освіти Сергія Шкарлета, але якось незручно. Наші вчительки миттєво перестають бути інтелігентними дамами, тільки-но мова заходить про нього. Можливо, тут річ у чомусь особистому?

І ще. Ви не знаєте, куди раптом зник епатажний міністр юстиції Денис Малюська? Ось тільки недавно він стояв на голові у своєму кабінеті – і нема. І чим займається, невідомо.

Але найяскравішим прикладом «гальмування» Кабміну Шмигаля стала криза з пальним. Бурхливу діяльність уряд розгорнув тоді, коли бензин уже зник. На випередження наші топ-менеджери не спрацювали, їх вистачило лише на банальне держрегулювання, і це щедро підгодувало тіньовий бізнес, який різко пожвавився.

Нагадаю, у Кабінеті Міністрів «сидять» 23 чиновники найвищого рангу. Найбільш обізнані з нас назвуть у кращому разі 6 – 8 міністрів. Це зовсім не означає, що решта нічого не робить. Але, з іншого боку, ми, навіть не знаючи прізвищ, маємо бачити результати їхньої роботи. Або владі потрібно терміново замінити «невидимок». Прямо на переправі.