Директору цирку, який випадково потрапив на день уряду у Верховній Раді, стало соромно за своїх клоунів.
Чого більше в цьому анекдоті – жарту чи правди? Чи він взагалі не має стосунку до Кабміну Дениса Шмигаля? Ну хоча б тому, що за чотири місяці війни його уряд жодного разу не звітував перед парламентом. А мав би…
Поки війна була шоком, ніхто не пропонував міняти кабмінівських коней, але, коли вона стала нашим життям, тема виявилася гостро актуальною. Насамперед це стосується міністрів, чия діяльність та рішення є публічними.
Днями міністр охорони здоров’я Ляшко оголосив про продовження реформування своєї багатостраждальної галузі. Тепер усі ми лікуватимемося у лікарнях госпітального кластера, які поділятимуться на надкластерні, кластерні та загальні. Ось буквально з одного речення одразу розумієш усю важливість та своєчасність реформи. Миттю оновляться тисячі вивісок та табличок, надрукують сотні тисяч нових бланків та статутів. Потрібна ж справа. Особливо з урахуванням того, що, поки молоді воюють чи рятують дітей за кордоном, лікуються здебільшого люди похилого віку, які цю хитру кластерну реформу сприймають як клістирну…
Ще одним украй несвоєчасним проєктом з оптимізації структури уряду є ліквідація міністерства у справах ветеранів. Зрозуміло, що існування цієї установи завжди було політичним каменем спотикання для будь-якої влади, але зараз має йтися в першу чергу про терміновість і необхідність такого реформування, не кажучи про те, що кількість ветеранів сьогодні зросла в рази.
Не знаю, які відносини пов’язують президента Зеленського, якому за Конституцією належить контролювати зовнішню політику країни, з міністром закордонних справ Кулебою, але така кількість підстав та необов’язкових проблем уже давно мала перерости в рішення про його відставку. Так, минулого тижня міністрові довелося виправдовуватись перед колегами з Польщі та Ізраїлю за чергову дурість вже одіозного посла України в Німеччині Мельника.
Кулеба легко знайшов «ідеальну» для дипломата відмазку – сказав, що Мельник висловив свою особисту думку щодо питань української історії. Ще раз. Посол – офіційна особа країни – висловив особисту думку не вдома дружині, а публічно, чим укотре зіпсував відносини з країнами, які відіграють важливу роль у зовнішній політиці України.
І ці люди поведуть Україну до ЄС? З такими друзями й ворогів не треба.
Ще один міністр «на вихід» – Олександр Ткаченко. Це, мабуть, найбільш невдалий кадровий проєкт Володимира Зеленського (Шмигаль тут ні до чого).
Скажіть, кому та навіщо маємо доводити, що український борщ – наш, український? Витрачати на це час та гроші? Адекватні люди у всьому світі це й так знають. Російським пропагандистам? Їм це – лише черговий привід для глузування та знущань.
Гадаю, набагато важливіше розробити концепцію і стратегію розвитку культури європейської (а не хуторянської) України. Але, мабуть, це не під силу міністру Ткаченку та його команді.
Можемо поговорити й про міністра освіти Сергія Шкарлета, але якось незручно. Наші вчительки миттєво перестають бути інтелігентними дамами, тільки-но мова заходить про нього. Можливо, тут річ у чомусь особистому?
І ще. Ви не знаєте, куди раптом зник епатажний міністр юстиції Денис Малюська? Ось тільки недавно він стояв на голові у своєму кабінеті – і нема. І чим займається, невідомо.
Але найяскравішим прикладом «гальмування» Кабміну Шмигаля стала криза з пальним. Бурхливу діяльність уряд розгорнув тоді, коли бензин уже зник. На випередження наші топ-менеджери не спрацювали, їх вистачило лише на банальне держрегулювання, і це щедро підгодувало тіньовий бізнес, який різко пожвавився.
Нагадаю, у Кабінеті Міністрів «сидять» 23 чиновники найвищого рангу. Найбільш обізнані з нас назвуть у кращому разі 6 – 8 міністрів. Це зовсім не означає, що решта нічого не робить. Але, з іншого боку, ми, навіть не знаючи прізвищ, маємо бачити результати їхньої роботи. Або владі потрібно терміново замінити «невидимок». Прямо на переправі.
Виплата пенсії для впо після 31 березня 2024 року продовжується, якщо…