Сонячні зарядки від простого хлопця

Наше військо потребує багато чого. І не тільки зброї, бронежилетів, шоломів й такого іншого. Є багато речей, про які цивільні й не думають. Наприклад, про польові душі для бійців – вкрай потрібна річ і дуже дефіцитна, з-закордону возять. Або зарядні пристрої…

Не видамо військової таємниці, коли скажемо, що артилеристам неможливо без стабільно працюючих смартфонів, бо в них встановлені спеціальні програми швидкої корекції вогню. А ще треба заряджати ноутбуки з картами місцевості, тепловізори, дрони, цифрові біноклі та багато чого іншого. Як це робити в польових умовах?

Є зарядні пристрої на сонячних батареях, але вони в дефіциті, є багато китайських, умовно кажучи, одноразових. Пристойні якісні зарядки коштують чималі гроші. Кропивничанин Владислав Високих вирішив робити такі пристрої самотужки!

Освіта дозволяє: Владислав навчається в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» (КІСМ у Кіровограді починався як філія цього вузу), вивчає електроенергетику. Ось що він розповів «УЦ»:

– Я працюю у магазині з продажу побутової техніки та електроніки. Одного разу допомагав вибрати смартфон одному військовому з високим званням. Ще він питав, який павербанк найпотужніший. Розговорилися. І він розказав, яка це велика проблема у польових умовах – заряджати пристрої. Особливо для розвідників. І в мене виникла ідея: а чому б не спробувати сконструювати сонячну зарядку самому? Він погодився, через певний час зайшов, я йому розказав деталі проєкту, підійшло. І я для нього зробив таку штуку, вона зараз на фронті.

Процес був дуже складним. Технологічно для мене зрозуміло, але… Запчастини купував в Інтернеті, та для роботи ще багато чого було потрібно. Друзі надали мені вольтметр, DC/DC перетворювач напруги, шину для пайки сонячних елементів, плитку, спеціальний інструмент під назвою «Реноватор» для різки алюмінієвого профілю.

Найскладнішими у всьому процесі були пайка та з’єднання електронних елементів. Після цього укладка в корпус та залиття епоксидною смолою (яка застигала цілу мою безсонну ніч). Усе запрацювало й зараз працює на українську розвідку.

Замовили другу таку зарядку. Вона майже готова, але через погоду та скажений графік на роботі не можу провести заключні операції “зборки”.

Немає сонця в зеніті – немає випробувань готових зборок. Немає випробуваних “зборок” – немає можливості залити їх в епоксидну смолу та розпаяти останні елементи контро­люючої електроніки.

– Будете й надалі збирати такі зарядні? – питаю.

– Думаю. Насправді це виявилося дуже недешевим. Треба підводити якусь комерційну складову під усе, я сам не витягую. Але плани є.

Щодо ситуації в Харкові, то Владислав там не був з Нового року. Просто було дистанційне навчання, а потім війна. Він контактує з бабусею, по сусідству з якою винаймав житло, так вона каже, що стало спокійніше, але все одно гатять безперервно.

P.S. Якщо є бажання підтримати Владислава, знайдіть його сторінку на Фейсбуці, там про все сказано.

P.P.S.: Друга зарядка вже готова, з вересня поїде на фронт.