Василь Моцний: «Вірив, вірю й буду вірити в те, що Перемога буде за нами»

00:49
786
views

Двічі голова Кіровоградської облдержадміністрації, нині – співзасновник ТДВ «Колос» Василь Моцний. З перших днів повномасштабного вторгнення великі фури з гуманітарною допомогою для мешканців регіонів, які найбільше страждають від війни, пішли саме з «Колосу». Василь Кузьмович відповів на наш телефонний дзвінок.

– Не люблю розказувати по телефону. Треба зустрітися, сісти, поговорити… Добре, скажу. Не буду стверджувати, що абсолютно всі змінилися за цей рік. Але є люди, які змінили не тільки своє життя, але й моє. Це люди, які добровільно пішли захищати нашу Батьківщину. І це окрема тема для довгої-довгої розмови. З багатьма з них я був добре знайомий до війни. З багатьма познайомився вже під час війни: чи я їх знаходив, чи вони зверталися до мене, і ми стали друзями.

Люди залишили свої повсякденні звичні справи, змінили усталений ритм життя й почали займатися волонтерством. Я прожив велике життя, маю досвід роботи на різних посадах, багато знайомих. Не всіх можу назвати друзями. А тут зустрівся з людьми, до яких мене потягнуло. Ці люди сьогодні змінюють наш устрій, розуміння, як правильно треба жити. Переконаний, що вони багато чого змінять після війни. Вже зараз відбувається очищення держави. Ще більше буде після війни.

З’являться інші підходи, буде інше розуміння. Чиновники по-іншому будуть ставитися до бізнесу, буде інша відповідальність перед людьми. У нових людей буде нова справедливість. Не в лапках, а натуральна, істинна, чиста, яку вони набули в окопах. І ніхто, кого ображають, не буде мовчати. Я в цьому переконаний.

Усе буде за законом, як повинно бути. Не повинно бути дискримінації за посадою, віком, категорією роботи. Жодної різниці, бо ми всі – громадяни. Чесний бізнес – будь ласка. Чесна робота – будь ласка. Це ті зміни, які на нас чекають.

Ми вже маємо певні зміни. Люди забули про своє «я», про те, що потрібно одній особистості. І розчарування в певних людях також мали місце, не без цього. Хтось шукав свою вину в тому, що відбувається. Не може бути нашої вини, ми на своїй рідній землі. Я принципово не розумію тих, хто цього не бачить, не відчуває.

Кіровоградщина – центр України. Слава Богу, що ми живемо на цій добрій, добротній землі. Мабуть, Бог нас захищає. Не втомлююся казати колегам, що маємо зробити все, аби допомагати іншим. Підприємство працює, його не бомблять – це добре. Але підприємство повинно допомагати Харківщині, Дніпропетровщині, Миколаївщині, Запоріжжю. Столиця наша багато втрат понесла. Наші підприємці повинні розуміти, що левову частину прибутку ми маємо віддавати на ЗСУ та переселенцям.

У мене працює повний комплект, весь штат. Але жодному переселенцю, який приїхав на Знам’янщину, я не відмовив у роботі. Обов’язково знаходжу якусь посаду, щоб людина могла утримувати себе та свою родину. Ми допомагаємо військовій частині. Почали робити те, що нам не властиве. Ми не є підприємством м’ясопереробної промисловості, але почали робити тушонку десятками тисяч банок. Люди все правильно зрозуміли й працювали.

Можливо, я не все до кінця розумію, але дуже хочу, щоб мої друзі, колеги по роботі робили все можливе, щоб з честю можна було сказати, що ми допомагали. Ми робимо все чесно, а оцінювати нашу роботу будуть інші.

Чи змінився особисто я? Не знаю, збоку видніше. Точно знаю, що став більш чутливим. Вірив, вірю й буду завжди вірити в те, що Перемога буде за нами. Підтвердженням моїх слів є те, що я у воєнний рік не зменшив капітальне будівництво, а збільшив. Мало того, я заклав восьмиквартирний будинок для переселенців, який через пару місяців буде повністю готовий. Закладаю будівельні майданчики для подальшого розвитку. Ті, хто виїхав за кордон, мають повернутися. Ми разом повинні зробити те, що в свій час зробили після чорнобильської аварії.

Усе, що можу зробити за своїм віком, своїми можливостями, я роблю. Якщо зміг комусь допомогти, щасливий від того, що я є. Щасливий, що є ми, українці.