Футбол, який нам потрібен

Дійсно, давно не було на наших сторінках великих футбольних матеріалів.  Спочатку нам всім дійсно було взагалі не до спорту. А з поверненням на сторінки «УЦ» спортивної тематики український футбол лише пробуджувався після зимового міжсезоння. Та зараз, призупинивши на деякий час золоті баскетбольні спогади, ми поринемо до вихору боротьби в спорті номер один.

По-перше, тому, що чемпіонат УПЛ пішов на тимчасову паузу й можна підбити деякі підсумки перших турів другої частини сезону. Але головне те, що збірна України зіграла довгоочікуваний півфінал плей-офф відбору до Євро 2024. І перемогла. Отже, сьогодні, як у великому кіно, будуть свої футбольні трилери, комедії, трагедії та драми.

Назад у майбутнє

Минулий рік начебто подарував надію на диво й навіть дивовижне за нашими футбольними мірками чемпіонство не «Шахтаря» та «Динамо». Але цьогорічні реалії продемонстрували, що, схоже, фантастичної розв’язки очікувати не варто. Хоча невеличкі несподіванки все ж сталися.

Аутсайдери

Мова, перш за все, йде про, здавалося б, безнадійних аутсайдерів – «Минай» та «Верес». Обидві команди змінили головних тренерів і внесли корективи до своїх складів. Але головне, що вдалося Желько Любеновичу та Олегу Шандруку, – це зняти зі своїх підопічних психологічне навантаження від втрати очок. Вони вже не бояться програти, адже їх і так багато хто списав із рахунків і відправив до Першої ліги. І після цього вони почали набирати очки й наразі вже не здаються безнадійними.  «Вересу» в двох стартових турах не дуже щастило. Адже рівненці в перших таймах навіть здавалися кращими за «Колос» та «Ворсклу», але там їх на другі тайми не вистачило. А ось в протиборстві з київським «Динамо» вони фізично витримали весь матч й вирвали нічию на 8-й компенсованій хвилині, реалізувавши заслужений пенальті. До речі, це була перша втрата очок динамівцями за час керування командою Олександром Шовковським. І підопічні Олега Шандрука змусили претендентів на чемпіонство відбиватися, випускати чотирьох центральних захисників, помилятися й таки досягли свого – 1:1. Ця нічия надихнула гравців «народного клубу», і в наступному турі вони в гостях переграли кризовий «Чорноморець» – 0:1.

Що стосується закарпатців, то вони, навпаки, стартанули дуже потужно. Спочатку відібрали два очки (1:1) у тоді ще претендента на чемпіонство СК «Дніпро-1», а потім за всіма статтями здолали «Металіст 1925» – 2:0. Інша справа, що потім запал у хлопців Любеновича затухнув, і вони без шансів поступилися двічі по 0:2 луганській «Зорі» та «Шахтарю». З «гірниками» взагалі матч був показовим, тому що іноді здавалося, що зустрічаються суперники із різних галактик. Але при цьому, не без розхлябаності «гірників», минайцям удалося не пропустити «повну торбу», чого вони, якщо чесно, заслуговували. Але минулої суботи минайці знову здивували, коли у Черкасах були сильнішими за «ЛНЗ» – 0:2. Якщо зважати, що до Любеновича в закарпатців не було жодної перемоги, то це вже прорив. Тепер від «Вереса», який піднявся на 14-те місце, «Минай» відділяють лише 3 пункти.

Анатомія падіння

Головним розчаруванням цього етапу став «Металіст 1925». Харків’яни начебто отримали потужного спонсора й запросили на тренерську позицію авторитетного Віктора Скрипника. Та й запрошення до складу таких досвідчених монстрів, як Владлен Юрченко, Денис Гармаш і Максим Імереков, говорило саме за себе. Але поки що для «металістів» ситуація складається катастрофічно. Одне вимучене очко в чотирьох зустрічах і абсолютно безвідповідальна гра в захисті проти «Руха» (1:4) у першому таймі породжує певні негативні оцінки. У підсумку «Металіст 1925», який, за заявами власників, мріє грати в єврокубках, опинився в зоні прямого вильоту. «Верес» за рівності очок (по 16), але за додатковими показниками вже попереду в зоні перехідних матчів і має одну зустріч в запасі. Але саме харків’яни за грою є поки що найгіршою командою УПЛ.

Зона інтересів

Також в зоні перехідних матчів перебуває «Оболонь» (18 очок), яка абсолютно цього не заслуговує. Кияни демонструють симпатичну гру, але їм трохи не щастить. «Зоря», яку очолює добре знайомий вболівальникам Кіровоградщини Юрій Коваль, все ще близько до небезпечної зони. Але досвідченому фахівцеві вдалося стабілізувати склад, налагодити командну взаємодію й спокійно просуватися до гори турнірної таблиці. Але потім стався скандал з невиплатами преміальних провідним гравцям, які бойкотували матч із київським «Динамо». Як на мене, такі демарші під час війни від людей, які зарплатню все ж отримують і мають відстрочку від призову, неприпустимі. Але це тема для окремої розмови. «Зоря» ж, програвши киянам – 0:2, здається, залагодила ситуацію, і всіх зрозуміли й пробачили. Час покаже, чи вдалося зберегти взаєморозуміння в колективі.

Ціна помилки

«Олександрія» трохи поправила свою турнірну ситуацію. Зараз команда Руслана Ротаня, який стабілізував склад, зі своїми 23 очками на 11-й позиції й ближче до середняків, ніж до аутсайдерів. Матчі проти «Шахтаря» та особливо проти «Полісся», який вони заслужено виграли в гостях – 1:2, показали, що в цього складу виконавців є певний потенціал. Але це на емоціях проти сильних суперників.  Та коли конкурент є більш-менш рівним за класом, то креатив в олександрійців чомусь зникає, і все перетворюється на важку боротьбу. Так, є непоганий пресинг і володіння м’ячем, але немає небезпечних моментів. Із «Ворсклою» Ковальцю пощастило забити після стандарту єдиний переможний м’яч. «Зоря» ж за нульового рахунку мала більше шансів відзначитися. Ну а про фейл в гарному матчі проти «Шахтаря» (номінально 0:0), в якому хлопці Ротаня навіть могли виграти, краще не згадувати. Головне – зробити дієві висновки після цього незрозумілого інциденту.

Залишенці

У зоні клубів, яким вже нічого не потрібно й вони вже нічого не хочуть, – одеський «Чорноморець» (23 очки), ковалівський «Колос» (24), черкаський «ЛНЗ» (25) та полтавська «Ворскла» (29). Прикро за одеситів, які до зимової перерви були справжньою грозою авторитетів, пробилися до півфіналу Кубку України й демонстрували злагоджену та збалансовану гру.  Але все змінилося цього року, коли виникли проблеми в клубі й команда Романа Григорчука здобула лише одне очко, та й те в матчі, де «Оболонь» (1:1) просто «возила» своїх суперників, як заманеться.

Кажуть, що в наступному сезоні Роман Григорчук тренуватиме інший клуб. Скоріше за все, це буде «Полісся», звідки за власним бажанням, після поразки від олександрійців, пішов Юрій Калитвинцев.  Фігура Сергія Шищенка, який наразі виконує обов’язки головного тренера житомирської команди, скоріше тимчасова. Хоча, якщо він виграє Кубок України, а саме таке завдання стоїть перед клубом після серії невдач у чемпіонаті, усе може змінитися.

Якщо ж говорити про інших представників цієї групи, то стабільний у фінансовому плані «Колос» має глобальні плани вже на наступний сезон. Завдання потрапити до єврокубків виглядає примарним. І тут також не виключена зміна наставника, адже позиції Ярослава Вишняка не здаються стійкими. У менеджменті клубу вже з’явився Володимир Генінсон, який запрошений відбудувати сучасну європейську інфраструктуру. До речі, він раніше займався такою ж діяльністю в «Чорноморці». Тож, якщо в Григорчука не «вигорить» із «Поліссям», він цілком ймовірно може очолити «Колос». Те, що Роман Йосипович за своєю фаховістю й вмінням вибудовувати гру гідний боротися за найвищі місця, а не за виживання, – це безумовно. А ще «Колос» може продати до «Шахтаря» найперспективнішого українського голкіпера Кирила Фесюна. «Гірники» страхують себе на випадок продажі Дмитра Різника, яким цікавляться декілька європейських клубів, а «Колос» отримує непогані гроші. Мова йде про 3 млн євро, але конкретної клаусули в контракті гравця немає.

«ЛНЗ», як для дебютанта, виглядає дуже гідно. І те, що клуб закріпився в елітному дивізіоні, – це більшою мірою заслуга Олега Дулуба, який ще в минулому році змінив на тренерському містку Олександра Ковпака. Білоруський фахівець віднайшов такий склад й таку тактику, яка в найважливіших матчах приносить позитивний результат. А ось «Ворскла» вимушено змінила свій тренерський штаб. Після того, як Віктор Скрипник прийняв пропозицію з Харкова, вибір керівництва полтавського клубу зупинився на Сергієві Долганському. І поки що легендарний для «Ворскли» голкіпер, який як тренер вже виховав декілька класних воротарів, виправдовує довіру. Поразка від «Зорі» (0:1) за рівної  гри виглядала прикрою. Натомість були досягнуті трудові перемоги над «Вересом» (2:1) та «Чорноморцем» в гостях (0:1), що дозволило спокійно дивитися в майбутнє.

Місія неможлива

Ну й нарешті ми підійшли до групи лідерів та претендентів на єврокубки. Єдиним клубом, який після цих чотирьох турів ще може створити конкуренцію «Шахтарю» та «Динамо» у боротьбі за чемпіонство, залишається «Кривбас». І керівництво клубу та головний тренер команди Юрій Вернидуб не приховують своїх зазіхань на золото. Але поки що в очних зустрічах криворіжці абсолютно по ділу поступилися своїм головним конкурентам. Правда, з «Динамо» гра відбулася ще в листопаді, і тоді Олександр Шовковський переграв свого візаві (0:2) за рахунок його ж улюбленої тактики. Кияни віднайшли прогалини в захисті конкурентів і за рахунок довгих передач виходили на ударні позиції. Ну а гра з «Шахтарем» вийшла трохи скандальною. Підопічні Вернидуба швидко пропустили, потім також швидко відігралися, але «гірники» за рахунок стрімко розіграного без сигналу арбітра штрафного та удару Криськіва знову вийшли вперед. А в другому таймі було знову неоднозначне вилучення в «Кривбаса» і класно використана «Шахтарем» чисельна більшість – 2:5. З іншими суперниками матчі криворіжцям даються складніше. На них вже налаштовуються як на лідерів, і свідченням тому є мінімальні перемоги (обидві по 1:0) над «Оболонню» та «Колосом», здобуті, як кажуть, на жилах. І мені здається, що цю чемпіонську гонку команда Юрія Вернидуба не витримає і може претендувати на бронзові нагороди. Немає в цієї команди чемпіонської впевненості. Наразі «Кривбас» – другий. Але, маючи однакову кількість очок з «Шахтарем» (по 43), криворіжці провели на дві гри більше. «Динамо» ж за втраченими очками також попереду. Але ці три зайві поєдинки киянам ще потрібно виграти.

Трансформери

«Дніпро-1» ще нещодавно очолював турнірну таблицю. Але щось в командному механізмі Юрія Максимова пошкодилося, і непередбачені турнірні втрати та 39 очок після 21 матчу роблять дніпровців  у кращому випадку скоріше претендентами на бронзу. Але зараз головне – повернути впевненість та злагодженість і не втратити місце в єврокубках. На єврокубкові путівки ще претендують молодий, але дуже цілеспрямований «Рух» (36 очок, 21 матч) Віталія Пономарьова та вже згадуване «Полісся» (33, 21). «Рухівці» в минулому чемпіонаті були в зоні вильоту. Але молодь тоді набралася досвіду, отримала впевненість і дивує всіх у цьому сезоні. У першому колі львів’яни додавали в других таймах. А вже зараз навчилися розподіляти сили на весь поєдинок, не втрачаючи ігрової ініціативи. Зацікавленість в гравцях «Руха» вже є не тільки в Україні, але й у Європі. Та в «Поліссі» все ж більш досвідчені виконавці, які вміють тримати удар, і зміна тренера має піти на користь. Тож, у боротьбі молоді та досвіду я б віддав перевагу «Поліссю», яке поки не може оговтатися після втрати свого головного креативщика Макуана.  Хоча, якщо житомирці виграють Кубок України, де в півфіналі їм дісталася «Ворскла», то, можливо, вважатимуть завдання виконаним. Але ж у другому півфіналі зіграють «Шахтар» із «Чорноморцем». І тут висновки напрошуються самі собою.

Нестримні

Отже, у «Шахтаря» є всі шанси зробити золотий дубль. Але головне зараз – це перемога в чемпіонаті й путівка до оновленої Ліги чемпіонів. При цьому за певних обставин «гірники» можуть потрапити відразу до групового етапу. Якщо чемпіонат виграє «Динамо», то вони зіграють в плей-офф раунді. У разі невдачі наш чемпіон потрапить до групи Ліги Європи. Володарю срібла для потрапляння до групи ЛЧ необхідно буде здолати опір трьох суперників. У разі невдачі на будь-якій стадії наш представник перейде до Ліги Європи. Але до групи потрапить лише в тому випадку, якщо в ЛЧ здолає хоча б одного опонента, інакше доведеться проходити кваліфікацію й у ЛЄ. Тож на кону, як бачите, багато, а ще й солідні призові.

Поки що фаворитом у цій гонці є «Шахтар», який підсилив склад класним бразильцем Кевіном.  Але ми поки так і не знаємо, який він – «Шахтар» Маріно Пушича. Та й Олександр Шовковський також лише формує свій тренерський стиль. І їм обом дуже потрібна ця перемога. Та чомусь здається, що другого місця саме Пушичу не вибачать. Але очки на шляху до вершини у 9-ти турах, що залишилися, будуть втрачати обидва претенденти. І доля чемпіонства вирішиться в очній дуелі українських грандів, яка запланована на 11 травня. Хоча все може визначитися й у двох заключних турах, де «Шахтар» зіграє в гостях із «Дніпром 1» та «Поліссям», а кияни поміряються силами з «Кривбасом» в рідних стінах та у Львові з «Рухом». І тут дуже хочеться, щоб усе вирішувалося в чесній боротьбі без суддівського впливу. Сподіваємося, що нове керівництво УАФ та Катерина Монзуль, яка очолила наш суддівський корпус, зроблять для цього все можливе.

Людина, яка змінила все

Назва цього блискучого спортивного фільму, присвяченого бейсболу, дійсно підходить матчу української збірної з суперниками із Боснії та Герцеговини. Тут в головній ролі виступив Роман Яремчук. Але можна її віддати й Сергію Реброву, який своїми замінами змінив хід вже, здавалося, програного матчу.

Перед поєдинком інтрига полягала в тому, хто у нас зіграє в воротах і хто вийде на позиції опорного півзахисника.  І тут в європейському футболі було б велике здивування, якби основний голкіпер мадридського «Реала» Андрій Лунін залишився б у запасі. Ну а в середній лінії наш тренерський штаб ризикнув випустити абсолютного дебютанта Володимира Бражка. Усе інше було прогнозоване.  Але наставник суперників Саво Мілошевич відразу здивував тим, що вирішив зіграти в три центральних захисника, п’ятьох хавбеків і двох форвардів. Раніше за цього наставника боснійці так не грали.  І, як з’ясувалося, українці виявилися до цього не готовими.

Перший тайм проходив так, як потрібно боснійцям. Ми грали неквапливо, більше тримали м’яч, але нічого не могли вигадати в атаці. Було багато бажання, боротьби, але мало думки. Правий фланг атаки не працював, зліва Мудрик отримував мало простору, а передачі від центральних півзахисників до Довбика не доходили. У середині тайму стало зрозуміло, що господарі роблять ставку на довгі передачі в розрахунку на Джеко та помилку українців. Господарі поля діяли дуже просто й ледь не забили після кутового. На щастя, Конопля на лінії підстрахував Луніна. А згодом провалився наш захист, і Колашинац завадив Джеко влучно пробити з близької відстані. У ці хвилини гра в українців абсолютно не виходила. Гості нічого не створювали в нападі й нервово грали в захисті. Так цей дуже невдалий для нас тайм і завершився.

Якщо зробити висновки, то Довбик перебував більше без м’яча й під постійною опікою. Судаков не розумів, як рухати м’яч, і більше намагався себе продавати. При цьому Георгій забагато приймав невірних рішень. Фланги майже не працювали. Мудрик старався, але часто втрачав м’яч при виході в атаку. Напрошувалася заміна Судакова на Шапаренка, який перебуває в кращій формі й краще діє в таких обставинах. Але Сергій Ребров замін у перерві не зробив.

На початку другого тайму господарі поля таки дочекалися свого шансу. Після необов’язкового кутового від Судакова м’яч опинився на правому фланзі. Там ніхто й не думав зустрічати гравця суперників. Дедич прострілив у штрафну, де Матвієнко  вразив дальній кут власних воріт – 1:0. І тут стало зовсім сумно, адже не було помітно, за рахунок чого підопічні Реброва здатні переломити гру.

Ми не додали у швидкості, агресії та наполегливості. Усі атакувальні потуги гостей легко руйнувалися захисниками боснійців. Та склад господарів був дуже віковим, і залишалася надія на втому. Але допоміг Саво Мілошевич, який не замінив Дедича й зробив тактичну перебудову.

Перші заміни Сергій Ребров зробив на 75-й хвилині, знявши Зубкова та Зінченка, які були не дуже корисними й помітними, і випустивши Гуцуляка та Малиновського. При цьому абсолютно безнадійний в цій грі Судаков на полі залишився.   Наш перший удар у площину  воріт стався на 78-й хвилині, коли Мудрик дуже здалеку перевірив пильність Шехича. Зрозуміло, що господарі будь-якими засобами намагалися тягнути час. А Ребров замінив Бражка, у якого видався доволі непоганий дебют, на Яремчука. І ця заміна стала знаковою. Але раніше своє вагоме слово сказав Лунін, який відбив удар майже впритул Деміровича після класної передачі зі штрафного Пьянича. Міралем першим же дотиком після свого виходу на поле вивів партнера на забійну позицію.

І коли здавалося, що все втрачено, українці провели ідеальну контратаку. Втратив м’яч, а згодом і позицію на лівому фланзі оборони Чівич. Малиновський довжелезною передачею підключив на лівому фланзі Мудрика. Михайло побачив на правому  фланзі, куди не повернувся Чівич, підключення вільного від опіки Коноплі, який зробив націлену передачу в штрафну. Тут Роман Яремчук, якого підтримували Довбик і Гуцуляк, а з глибини набігав ще й Малиновський, у дотик пробив Шехича. Отже заміни Реброва спрацювали. І поки суперники відходили від нокдауну, фактично втративши перемогу, українці відправили їх у нокаут. На 88-й хвилині Миколенко, який до цього весь час працював лише на руйнування, з Мудриком в дотик розірвали втомлений захист конкурентів. М’яч на лівому фланзі отримав Яремчук, переграв опікуна й зробив класну навісну подачу на Довбика. Артем, який набіг другим темпом,  смачно пробив головою без шансів для Шехича – 1:2.

У компенсовані вісім хвилин на полі для укріплення оборони з’явився ще й Таловеров. Але ми могли збільшити рахунок.  Два  шанси не використав Мудрик. Спочатку із перспективного штрафного, який сам же й заробив. А потім після виходу три в два та передачі невтомного Яремчука. Але перший удар прийшовся повз ворота, а другий – просто влучив у захисника. Але це нас уже не дуже засмутило.  У цьому дивовижному матчі, який ми майже програли, українські футболісти та тренери за рахунок вдалих замін переламали цю гру й зробили щасливою всю Україну. Сергій Ребров став тренером – рекордсменом національної збірної за кількістю вольових перемог. Тепер у Сергія Станіславовича, який знову став якимось магом, здатним творити дива, таких вікторій вже три.

А крім Яремчука, який заслужив стати Левом матчу, я б виділив Забарного, який зіграв надійно та впевнено, а також Мудрика, який долучився до двох голів. Удалими можна визнати дебюти Бражка та Гуцуляка, які точно виправдали тренерську довіру. Впорався з тим, що від нього вимагалося, і Таловеров.

Та головне зараз – вгамувати ейфорію й належним чином налаштуватися на Ісландію, яка перемогла Ізраїль в гостях – 1:4. Головний матч для Сергія Реброва та його команди відбудеться у вівторок, 26 березня. Це вже не ті ісландці, які ще недавно закохали в себе та шокували всю футбольну Європу, але майстерності, наполегливості та вміння битися за результат у команди Оге Харейде також вистачає.