«Ми просто виконуємо свою роботу»

Все, що має знати кожен українець про вибухотехніків Нацполіції, у цьому матеріалі. Одразу попередження: запитання ставила людина, яка на цьому мало знається, а отже герою публікації, мабуть, було дивно пояснювати елементарні речі. Тим не менш читайте, дізнавайтеся, дякуйте і пишайтеся відважними поліцейськими.

Кілька загальновідомих фактів. Вибухотехніки Нацполіції з першого дня збройного конфлікту здійснюють пошук та знешкодження вибухонебезпечних предметів від завданих ворогом ракетно-бомбових атак та артилерійських обстрілів, огляди місць подій за фактами вибухів та обстрілів, а також надають всебічну допомогу цивільному населенню.

Голова Національної поліції Іван Вигівський кілька місяців тому зазначив, що вибухотехніки Нацполіції щоденно розміновують українські території та вже здійснили 60 тисяч виїздів. Вони обстежили понад 33 тисячі гектарів нашої території та вилучили понад 280 тисяч різних боєприпасів і понад дев’ять тонн вибухівки.

Один з цих людей – кропивничанин Олександр Лашкевич, старший інспектор з особливих доручень відділу вибухотехнічної служби ГУ НП в Кіровоградській області, майор. Щойно повернувшись з чергової ротації на Харківщині, погодився зустрітися і поговорити.

До сьомого класу навчався у 19-й школі. Потім вступив до школи мистецтв. Після закінчення було навчання у машинобудівному технікумі, а ще у технічному університеті. Вирішивши кардинально змінити професію, вступив до академії внутрішніх справ. Працював дільничним, потім в управлінні превентивної діяльності. В 2017 році вирішив стати вибухотехніком.

– Олександре, чим саме займаються поліцейські-вибухотехніки?

– Багато завдань. Це і виїзд на повідомлення про замінування, про підозрілі предмети, про вибухи. Ми проводимо експертні експерименти в межах кримінального провадження. Це, наприклад, коли виявили у громадянина вибуховий пристрій, і ми маємо довести, може він вибухнути чи ні. Від цього залежить термін ув’язнення громадянина.

З початком війни у нас додалося завдань. Ми виїжджаємо на ракетні обстріли, ідентифікуємо, що прилетіло, який тип ракети. Ну, і їздимо на розмінування деокупованих територій.

– Ці виїзди вважаються відрядженнями, чи спеціальними завданнями, чи основною роботою?

– Це все основна робота, де б ми не перебували. На деокупованих територіях ми не лише розміновуємо, а й реагуємо на виклики цивільних, виїжджаємо на місця обстрілів, проводимо огляд місця подій за фактом вибуху, фіксуємо воєнні злочини з боку росіян.

– Коли ви вперше поїхали на ротацію і скільки разів були?

– Був п’ять разів. Вперше поїхав у 2022 році, коли було звільнено Бучу та Ірпінь. Треба було розгрібати та перевіряти все. Плюс місця, де були дислоковані військові підрозділи росіян. Там залишилося багато снарядів, які були не зірвані. Це все треба було вивозити, утилізувати. А з вересня 22-го року ми виїжджаємо на розміновування Харківської області.

– Як цьому навчають? Як ви навчалися?

– Щоб стати професійним вибухотехніком, потрібен не один місяць і навіть не один рік. Є навчальний заклад, де цьому навчають. Я закінчував Центр оперативного розмінування на Харківщині. Зараз такому навчають у Житомирі.

І я продовжую навчатися, адже з’являється багато нових боєприпасів, всіляких вибухових «премудростей», пасток на саперів. Так, є сапери, є мінери, є демінери. Ми саме демінери. Ворог знає, що ми будемо розміновувати, тому ставить міни-пастки, міни-сюрпризи. Наскільки вистачає фантазії, стільки й ставлять, вигадують щось нове.

– Вибухотехнік – це небезпечно, це постійний ризик для життя. Як можна захотіти ним стати?

– В нашому підрозділі всі працюють за ідею, ми однодумці. Десь щось сталося, один одному телефонуємо, питаємо, чи не потрібна допомога, навіть якщо маєш вихідний чи відпустку. Можна сказати, що ми фанати цієї справи.

– Ви контактуєте з саперами ЗСУ?

– Пліч-о-пліч ні з ними, ні з ДСНС не працюємо. Наші завдання дещо відрізняються. У нас більш широке коло обов’язків.

– Якими б ви не були підготовленими, все одно переживаєте стрес. Як відновлюєтеся?

– Ми просто виконуємо свою роботу, і в цьому випадку не до стресів. Вибухи бувають різні, за фактом треба відпрацювати. Якщо підірвалася людина, не можна дозволяти собі емоції, не треба акцентувати увагу на трагедії. Зрозуміло, що звикнути до цього не можна. Працюй!

– У вас там нормований робочий день? Наскільки ви зайняті на ротації?

– Працюємо щодня з ранку. У неділю також може бути робота. Їдеш в поля розміновувати – це основне завдання. Може поступити задача від керівника зведеного загону, і ти їдеш на полігон знищувати небезпечні предмети. Плюс до цього оперативне реагування на повідомлення громадян. Ввечері можеш виїхати, вночі – залежно від ситуації.

– Ви розміновуєте поля, які потім обробляють феремери?

– Так. А ще можуть бути дороги. Різні локації, різні умови. Харківщина дуже щільно замінована. Служби, які там працюють, не встигають. Тим більше взимку, коли земля замерзла, ми не працюємо. Треба встигати з весни до осені зробити якнайбільше.

– А були трагічні випадки з вибухотехніками?

– На жаль, були. З початку війни у нас в загоні загинули четверо. Більше двадцяти отримали поранення, які, в основному, призвели до ампутації кінцівок.

– Чи всім ви забезпечені? Всього вистачає?

– Все, що потрібно, видають, проблем не маємо. Форма, бронежилет, каска, апаратура.

– А як щодо роботів? Може, закупити багато і пустити в поля?

– Маєте на увазі машини розмінування? Вони є у вибухотехнічної служби. Але їх мало. Можливо, в майбутньому дійдемо до масового виробництва.

– Ви на ротацію їдете за бажанням? Чи це наказ?

– Скажу, що ніхто нікого не примушує. Я вважаю так: якщо ти не хочеш працювати в цій службі, звільнися або переведися – є куди. Повторюся: це наша робота.

– Чи не здається вам, що в суспільстві до поліцейських упереджене ставлення? Всіх хочуть відправити на фронт.

– Є таке. Поліцейського не треба любити, бо він представляє каральний орган. Але поважати – так. Так, поліцейські мають бронювання, але за бажанням йдуть на передову. Ну не могли люди не чути про об’єднану штурмову бригаду Нацполіції «Лють». Багато хлопців пішли на війну. А тут, в Кропивницькому, чую, як народ обурюється щодо відключених світлофорів і відсутності регулювальників на перехрестях. Де вони? На війні, в зведених загонах і батальйонах. Захищають країну.

– Скажіть щось оптимістичне.

– Старший син закінчив школу із золотою медаллю. Це найоптимістичніше, що нещодавно сталося в житті батька трьох дітей.