П’ять нелегких років

Деякі місцеві сайти повідомили про те, що «Кіровоградська обласна філармонія шукає керівника». Прочитавши лише заголовок, можна було б припустити, що нинішня керівниця закладу, заслужений працівник культури України Наталія Агапєєва залишила посаду. Але ні, продовжує працювати, просто закінчується термін контракту, і обласна рада оголосила конкурс на зайняття посади директора обласної філармонії – так треба.

Ми поговорили з директоркою про п’ять років, що минули. Як філармонія пережила складнощі, вижила попри випробування, додала нових форм роботи – в нашому інтерв’ю.

– Наталіє Юріївно, згадайте початок роботи на цій посаді.

– Мене призначили 20 серпня 2020 року. Я людина не випадкова в галузі. В управлінні культури відпрацювала більше 24-х років, 9 років в обласному краєзнавчому музеї, і спливає п’ятирічний термін керівництва філармонією. Це поклик життя, душі, всієї творчої діяльності в галузі культури. Все дуже близьке і рідне. Маю відповідну фахову освіту, великий досвід, практику.

За п’ять років на посаді жодного спокійного дня в мене не було. Я прийшла на посаду в рік, коли були оголошені жорсткі карантинні обмеження у зв’язку з ковідом. Концертів немає, гастролей немає, тотальний застій, повний розпач і страх.

Я пройшла конкурс, прийшла в кабінет, сіла за стіл… Тут багато років керівником був досвідчений Микола Іванович Кравченко. Певні устої, традиції, позитивні результати. Але з лютого 20-го року керівника не було, його обов’язки виконувала заступниця директора. І куди не ткнись – тупик. Концертів немає, відповідно немає доходів. Немає доходів – ростуть борги. Мені на стіл бухгалтер поклала документи: за пів року більше 300 тисяч кредиторської заборгованості. Плюс страшенний порив води під паркетом. Постійні пориви каналізації. Протікає покрівля. Величезні штрафні санкції. В такому стані я отримала філармонію.

– Вам не страшно було йти на цю посаду?

– Ні. По-перше, я не знала про боргову залежність філармонії. По-друге, питання стояло так: або ти берешся за це, або невідомо, що буде з колективом. Якби я не працювала в управлінні культури, не знала всі колективи філармонії, кожного соліста, може, не пішла б. Але я погодилася, і це був мій черговий свідомий і відповідальний крок.

Раніше я була відповідальною і організатором чотирьох творчих звітів майстрів мистецтв та художніх колективів Кіровоградщини в Києві. Коли Палац «Україна», три з половиною тисячі глядачів, стоїть і аплодує, тебе розриває зсередини через відчуття гордості за свій край. Це, мабуть, стало впливати на мої подальші рішення. І багаторічно закладалася мотивація для того, щоб очолити філармонію.

– Як ви виправляли ситуацію? Адже глядач бачить лише картинку, а якими силами все робиться, він не знає.

– В 20-му році ще було дуже складно, майже неможливо щось робити, випливати. І наприкінці року ми вирішили робити новорічну казку власними силами. (Раніше це робив Дитячо-юнацький центр.) Тобто наші артисти стали театральними акторами. Ми зробили ігрове музичне шоу, чудову дитячу казку, якою зустріли 21-й рік.

Згодом до нас потихеньку пішли діти, дорослі. Але зникла система організованого глядача. До нас не водять дитсадкові групи, шкільні класи, як було раніше. Ми самі працюємо на результат. До речі, 20-й рік ми завершили без кредиторської заборгованості.

Потім пішли концерти, але з певними умовами: масковий режим, дезінфікуючі засоби, розсадка глядачів «два через два», заповнюваність залу 50 відсотків. Деякі колективи приїжджали і давали два концерти. Але й з цим впоралися, пережили. Провели «Травневі музичні зустрічі» і «Різдвяні передзвони». Намагалися виїжджати, але карантинний період вплинув на організацію гастрольної діяльності.

Хочу зазначити, що в державі немає системної організації гастрольної діяльності. Як хочеш, так і виживай, шукай себе в культурному просторі. Але в тебе є статутні завдання: що ти маєш робити, а що ні. Філармонія – це професійна концертна організація, яка має демонструвати високоякісний продукт. Якщо ми запрошуємо комерційних артистів, їхня програма на нашій відповідальності. До нас ніхто не дивиться, наскільки програма відповідає нормам моралі і навіть етики. Дуже багато стендаперів їздять, які вживають нецензурні слова. Ми таким відмовляємо, не дозволяємо паплюжити сцену. Гроші тут не в пріоритеті.

2022 рік був насичений роботою і планами. Відкриваємо концертний сезон, робимо нові оркестровки, відпрацьовуємо плани по «Зорянах», «Єлисавет-ретро» та «Концертіно». Планували створити новий колектив, але не вистачило ресурсу. Я повинна сказати, що наша філармонія – наймалочисельніша в країні. У нас 109,5 штатних одиниць. Наприклад, Вінниця і Черкаси – більше 300.

Ми почали інтенсивно працювати, адже розуміли, що потрібно придбати нову сучасну апаратуру. Глядачі, особливо діти, вже не сприймають статичну картинку, їм потрібні ефекти, гарне світло і якісний звук. Таким чином вдалося придбати хорошу звукову апаратуру, освітлення. Робимо поточні ремонти, щоб покращити умови. Мені навіть не віриться, що ми в такий складний період стільки досягли.

– Ну, і 2022 рік.

– Двадцять четверте лютого – день розгубленості, розпачу, жаху. Жодний працівник не залишився вдома, всі прийшли на роботу. Кожен заглядав у вічі, чекав, що я скажу. Ми зібралися, основні документи зачинили в сейфи. З матеріального найдорожче – унікальні костюми «Зорян». А ще інструменти, апаратура. Чекали якихось повідомлень. Троє хлопців пішли у військкомат і були призвані. На сьогодні в збройних силах 11 чоловік. Хтось побіг на Козачий острів колотити коктейлі Молотова і готувати їсти. Потім ми довго для тероборони готували в нашій кав’ярні.

Згодом поновили репетиції. Зранку ліпимо вареники, ввечері репетиція. Боялися, як всі. Але з першого дня були переконані в тому, що рано чи пізно все це закінчиться, ми повернемося до концертної діяльності. І повернулися.

– В 23-му й у минулому роках колектив досить активно працював.

– Так, ми робили красиві програми спільно з Національною філармонією України. Запрошували сюди колективи з інших міст. Самі виїздили. З’явилися нові форми роботи – у фойє. Провели «Кавову кантату». Підлаштовувалися під Владислава Бурагу, коли він з фронту прийшов у відпустку, виступив на відкритті концертного сезону.

В минулому році відкрили 80-й концертний сезон. Хотіли щось нове показати. Але як покажеш, якщо з хлопців, що в балеті «Зорян», залишилося три чоловіки? Семеро із «Зорян» на війні. Звукорежисер наш загинув.

Ми за всіх захисників переживаємо, за своїх тим паче. Допомагаємо кожному. Зателефонував Паша Шерстюк, барабанщик, сказав, що їм треба відремонтувати машину, ми збираємо кошти. І на дрони збирали. Чекаємо їх з нетерпінням. Мені важливо, щоб вони «плюсик» щодня в повідомленні надсилали. А Льоша Перепелиця із «Зорян» сказав, що мріє після перемоги вийти на сцену в «гопаковому» костюмі.

– Підсумовуючи п’ять нелегких років, що головне ви можете сказати?

– Найголовніше, що я не дала втратити те, що напрацьовано раніше. Ми заробили кошти для того, щоб розвиватися. Ми створили нові концертні програми. Знайшли нові цікаві форми роботи. І ми значно зміцнили матеріально-технічну базу.

А ще здійснили дві хореографічні постановки академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни», чого давно не було. Запросили балетмейстера, який зробив буковинський танок. В нас це вийшло, тому що там танцюють лише дівчатка.

– Ви йдете на конкурс і будете представляти якусь програму. Які плани будуєте?

– Так, я йду на конкурс, тому що маю відповідальність перед колективом. Ми готуємося до відкриття концертного сезону. Визначилися з його концепцією. Відкрию секрет: Антоніна Миколаївна Червінська в цьому році ювілярка. Це унікальна людина. Ми готуємо сюрпризи для неї і для глядачів.