Наша надія на гімнасток «Надії»

Нещодавно ми повідомляли про виступ на чемпіонаті світу з легкої атлетики кропивничанина Олега Дорощука. А незабаром на шанувальників спорту очікує чемпіонат світу зі спортивної гімнастики. І нам дуже приємно повідомити, що до складу національної жіночої збірної України офіційно включили двох вихованок кропивницької ОСДЮШОР «Надія».

В Індонезії нашу країну разом із подругами по команді Дар’єю Чорною та Діаною Лобок будуть представляти досвідчена учениця Андрія Берегового та Інни Поповкіної Вікторія Іваненко та абсолютна дебютантка збірної Софія Матюшенко, яку підготувала Наталія Кришня. Востаннє таке кропивницьке представництво на міжнародній арені було в 2016 році, коли на чемпіонаті Європи виступали Катерина Шумейко та Яна Горохова. І ось в жовтні в Джакарті ми знову будемо вболівати вже на світовій першості за двох гімнасток «Надії».

Це стало можливим завдяки вдалому виступу наших дівчат на чемпіонаті України, який на початку вересня відбувся в Києві. В столиці України Вікторія Іваненко виграла найпрестижніший вид програми – багатоборство, стала другою в опорному стрибку та третьою – на брусах. Софія Матюшенко здобула срібло у вільних вправах.

Ми поспілкувалися з тренером Вікторії Іваненко Андрієм Береговим, який тривалий час працював у збірній України, знає сучасні вимоги й тенденції та може реально оцінити потенціал наших дівчат.

– Як відбувався відбір до національної команди?

– Чесно кажучи, після завершення кар’єри попередніми лідерками збірної, у нас всі гімнастки, які претендували на нагороди національної першості, приблизно одного рівня. Вікторія Іваненко спокійно та рівно пройшла багатоборство й здобула перемогу. Ну й непогано Віка відпрацювала в окремих видах багатоборства. Це зробило її першим номером збірної. Софія ще юна спортсменка й спочатку розглядалася як запасна. Але в остаточній заявці вона замінила Софію Подвиг. Сподіваюся, що Матюшенко впорається з хвилюванням і виступить в свою силу. Хочу зазначити, що цей чемпіонат не є відбірковим до Олімпійських ігор, і тут не буде боротьби в командній першості. В Джакарті чемпіони та призери серед чоловіків і жінок визначатимуться лише в особистих змаганнях у багатоборстві та на окремих снарядах.

– Давайте детальніше про Вік­торію. Що ви нового додали в її програми для того, щоб вона могла вигравати це багатоборство?

– По-перше, вона пройшла все рівно і фактично без помилок. Нічого вона не додала. Віка максимально, як то в нас кажуть, вичистилась. Досконало виконує ті вправи, які вона мала. Адже в такому віці, а Віці вже 20 років, це ж вже не юний вік для гімнастки, важко щось переробляти в спортсменці. Ми відмовилися від всяких незручних елементів і відійшли від травм. Нам потрібно, щоб в нас не було травм, дай Бог, і щоб до чемпіонату світу в нас не було ніяких проблем. Досвід теж робить свою справу. Це коли спортсменка юна, вона йде на якісь ризики, шукає себе, тестує нові елементи. Як зачасту буває, то це дуже ризикований етап. У нас із Вікою програми накатані, рівні. Звісно, трохи експериментуємо з деякими елементами, але без фанатизму, чесно кажучи.

– Скажіть, наскільки конкурентноспроможні ці програми зараз на міжнародному рівні, як ви їх реально оцінюєте?

– Відверто кажучи, зараз нам дуже важко конкурувати зі світовими лідерами. І мені важко відповісти на питання, з чим це пов’язане. Хоча потрібно розуміти, що склад нашої збірної – це ті дівчата, які залишились у важкий час зміни поколінь. Багато гімнасток виїхало за кордон. Тому, як кажуть, що маємо, то маємо.

– Чи є дійсно олімпійська перспектива у цих дівчат?

– Дивіться, на наступний рік до збірної України мають доєднатися три спортсменки 2010-го року народження. Дівчатка дуже перспективні, і з ними, якщо все буде гаразд і вони витримають навантаження, дійсно є перспектива. Наша мета –це конкурентоспроможний стрибок і підстраховка для команди на вільних вправах. Ці снаряди у юних гімнасток, так скажемо, не такі потужні. Ну й досвідом та порадою потрібно буде підтримати молодих дівчаток.

– Добре, тоді які ви завдання ставите на цей чемпіонат світу?

– Завдання – виконати свої вправи без помилок, особливо ті, які я бачу для підстраховки на наступний рік. У Джакарті Віка має бути прикладом для тих молодих дівчат, які дійсно потужні і енергійні на даний момент. Мені головне, щоб вона за час, що залишився, не травмувалася й була психологічно врівноваженою. Якщо вона буде в строю, то буде все гаразд. Тут же ще важлива нормальна акліматизація, випробування снарядів, налаштування.

– Що скажете про Софію Матюшенко?

– Перш за все потрібно подякувати нашій колезі Наталії Кришній за підготовку учасниці чемпіонату світу. Софія в своїх програмах пішла по шляху удосконалення та підвищення складності. Це дуже приємно.

 Зі свого досвіду єдине можу сказати, що дуже мало часу спортсменка знаходиться в складі збірної. Але тривожить, як 17-річна гімнастка витримає це навантаження. Для такого переналаштування має пройти десь рік. А Софія лише з червня знаходиться на зборах національної команди. Має хоча б до нового року покрутитися в цій кухні, щоб мати необхідну впевненість. Але Софія дуже подобається тренерському складу збірної і, попри відсутність досвіду та великої тренувальної практики, там вирішили ризикнути й спробувати її на найвищому рівні.

– А скажіть, наскільки вплинуло на жіночу збірну призначення головним тренером Ігоря Радівілова?

– Розумієте, у мене дуже тісні стосунки з Ігорем, він трошки наводить порядок. Це стосується поведінки спортсменок у залі та поза залом. Раніше було дуже багато нервів та конфліктних ситуацій. Зараз все відбувається по-діловому, де менше слів, а більше справи. З’явилася необхідна дисципліна. Впевнений, що якщо дівчата будуть налаштовані, цілеспрямовані та виконуватимуть вимоги своїх наставників, то має щось гарне вийти.

– А мене ще цікавить питання, як людина, яка все життя займалася чоловічою гімнастикою, може працювати з жінками?

– Ну гімнастика ж відрізняється лише нюансами. Я також прийшов із чоловічої гімнастики й доволі спокійно адаптувався. У Ігоря Радівілова є спеціалісти, які все розуміють. Ігор же має дати дівчатам впевненість, ось що головне. Я також хотів би бути поруч із дівчатами і мене запрошували. Та, на жаль, через сімейні обставини маю залишитися вдома. Тож, будемо разом тут, в Україні, вболівати та переживати, щоб наші вихованки не перегоріли, все виконали добре й виправдали покладені на них сподівання.