Рекордна швидкість Ярослава Ткача

Востаннє ми детально спілкувалися з нашим олімпійцем Ярославом Ткачем та його тренером Миколою Побережцем відразу після завершення олімпійської кваліфікації на скеледромі в Ле Бурже. Тоді вихованцю кропивницької КДЮСШ-1 не вистачило однієї сотої секунди для потрапляння до фіналу Олімпійських ігор у Парижі, і ми зі співрозмовниками зійшлися на думці, що олімпійські старти – це неоціненний досвід. А великим позитивом було те, що Ярослав став єдиним представником України, який подолав важкий олімпійський відбір та потрапив до 14 найкращих скелелазів світу в дисципліні «швидкість». Все ж таки дев’яте місце на Олімпійських іграх – це непоганий результат.

І ось минуло трохи більше року, і перший післяолімпійський сезон у спортивному скелелазінні практично завершений. Яким видався 2025 рік для кропивницького скелелаза, ми попросили розповісти особистого наставника Ярослава Ткача, заслуженого тренера України Миколу Побережця.

– Сезон був дуже складним та відповідальним. Нашим скелелазам удалося вибороти чотири ліцензії на головний старт сезону – Всесвітні ігри в Китаї. Ярослав відібрався на ці змагання як перший номер збірної України. Також мій учень виступав практично на всіх етапах Кубку світу – в Китаї, Індонезії, США, Польщі, Франції й на фінальному етапі – знову в Китаї. І саме до цього старту Ярослав підійшов у своїй найкращій формі, встановивши два рекорди Європи. Спочатку в кваліфікації він пробіг за 4,936 сек. А вже за вихід до вісімки найсильніших покращив цей результат, показавши 4,864 сек. На жаль, у боротьбі за вихід до головного фіналу він трішки програв супернику, посівши четверте місце. В загальному заліку Кубку світу мій підопічний фінішував десятим.

Ярослав казав під час цих змагань, що нарешті відчув таку впевненість, яка дозволяє на рівних боротися з визнаними лідерами з Індонезії, Китаю та США. Індонезійці надзвичайно швидкі. Якщо без помилок, то вони регулярно пробігають 4,80 із «копійками». Взагалі ж останнім часом спортсмени потужно додають в результатах. Ще чотири роки тому в нас був лідер команди, чемпіон світу Данило Болдирев. Так ось він вигравав світову першість із результатом 5,70 сек. А зараз в шістнадцять кращих потрапляють із результатом 5,10 сек. максимум. А хто вже 5,25, то це між 20-30 місцями. Тож ви розумієте, що в нашому виді все вже соті долі секунди вирішують.

Ви ж самі бачили, що одна помилка – десь нога, скажімо так, на сантиметр вбік, або не попав на зачіпку, – і вже якісь соті втратив. А в Китаї на Кубку світу Ярік вийшов на свій пік. Та й на чемпіонаті світу в нас був четвертий результат в кваліфікації. А в плей-офф трохи не пощастило. Хоча знову пробіг класно – 4,993 сек., але поступився супернику тринадцять сотих. Там він не дуже швидко зреагував на старті, і це коштувало дорогоцінних миттєвостей. Ну й ще деяким конкурентам пощастило, що їхні суперники припустилися помилок, а наш зробив усе чудово. Так що тут ще й питання спортивного фарту відіграє певну роль.

А без перемоги ми в цьому році не залишилися. На Всесвітніх іграх військових збірна України, у складі якої був і Ярослав, здобула командне золото.

Що стосується Всесвітніх ігор у китайському Ченду, з яких ми розпочали нашу розмову, то разом із Яріком там виступали ще Костянтин Павленко, Григорій Ільчишин і Денис Мозолевич. Дуже важкий формат, адже змагання проводилися три дні поспіль без відпочинку. У перший день стартували у звичайному режимі на швидкість по двом трасам. На другий день – по чотирьох трасах. А наступного дня – ще й естафети.

 Це ніби головні змагання чотириріччя в неолімпійських видах спорту. І хоча швидкість вже є олімпійською дисципліною, але в програмі Ігор-2025 її зберегли. В особистому заліку в змаганнях на двох трасах «Рекорд» Ярослав єдиний із наших хлопців пройшов кваліфікацію. У відбірковому раунді Ярік показав результат 5,02 секунди. Це дозволило йому посісти третє місце та впевнено пройти далі. В 1/16 фіналу з результатом 5,07 секунди була перемога над суперником з Італії. Проте у 1/8 фіналу нам дістався надзвичайно сильний опонент — рекордсмен світу Семюель Райан Вотсон із США. На жаль, Ярослав поступився і завершив боротьбу на шостому місці.

На чотирьох трасах ти стартуєш відразу без випробувальних спроб, як у олімпійській дисципліні. Цього разу Ярік фінішував 17-м із 35 учасників змагань із десяти країн світу.

Естафети, як і старти на чотирьох трасах, не входять до програми Олімпіади. Можливо, випробувавши цей динамічний й надзвичайно привабливий вид для глядачів, його включать до олімпійської програми.

На змаганнях дві траси на одну команду, а дві траси – на їхніх суперників. Перший учасник стартує по лівій трасі, та, як тільки фінішує, тут же по правій трасі біжить його напарник. І загальний час визначається по другому спортсмену. Ярослав із Григорієм Ільчишиним доволі непогано пройшли кваліфікацію. Та все ж за вихід до фіналу довелося бігти стики. І в цьому стиковому забігу трохи помилився Григорій, а Ярославу, попри швидкий забіг, не вдалося надолужити втрачене. У підсумку хлопці зупинилися в кроці від фіналу, посівши дев’яте місце.

Як бачите, це дев’яте місце нас наче переслідує. Але нічого страшного – це робить нас сильнішими й змушує працювати ще більше. Головне, що ми поступово покращуємо результати й прогресуємо. І це найкращий підсумок цього року.

А сезон, до речі, ще не закінчився. Попереду у нас фінальний раунд Кубку Європи, який відбудеться у Франції наприкінці жовтня. За підсумкову перемогу вже не поборемося, адже декілька етапів пропустили через участь у Кубку світу. Та все ж один європейський етап цього року Ярослав виграв. Якщо зараз він вдало виступить, то може претендувати на третє місце.

Що стосується подальших планів, то вже в наступному році починається боротьба за олімпійські ліцензії, і кожен старт буде важливий для світового рейтингу. Сам же відбір завершиться на початку 2028-го року за декілька місяців до початку Олімпіади в Лос-Анджелесі. Ну й умови відбору можуть зазнати змін. Так що поки потрібно спокійно працювати.

Головним стартом 2026-го року стане чемпіонат Європи, який проводиться раз на два роки. А ще стартуватимемо на етапах Кубку світу та Європи.

Хочу наприкінці зазначити, що нам дуже допомагає сучасний стенд, який зараз є в Кропивницькому на базі ОСДЮСШОР-2. Він відповідає міжнародним вимогам, але не є офіційно ліцензованим. Та й взагалі в Україні нема жодного ліцензованого міжнародною федерацією стенда.

Для отримання офіційного сертифікату потрібно, щоб зачіпки були також ліцензійними. І зараз ми вирішуємо це питання. А те, що стенд у приміщенні, не суперечить правилам. Адже деякі офіційні міжнародні старти проходять у закритих приміщеннях.

Стосовно нашого майбутнього й тих, хто має гарну перспективу, то зараз у Юрія Побережця тренується Олексій Луценко. Він тільки два роки виступає на міжнародних стартах в групі В. Хлопчик 2009 року народження. Йому до дорослого рівня ще чотири роки. Якщо буде наполегливо працювати, то може вийти на доволі високий рівень. Тим більше, що тепер у нас чудові умови для тренувань і майже всі чемпіонати в різних вікових групах проводяться саме в Кропивницькому. І наприкінці листопада цей змагальний рік завершиться фіналом Кубку України серед дорослих. Хотів би подякувати всім, хто нас підтримує, нам допомагає й за нас вболіває.