144-й театральний сезон нашого академічного музично-драматичного театру відкрився прем’єрою п’єси Славомира Мрожека «Емігранти». Режисування Тетяни Бовшик, художнє оформлення Тетяни Баштаннік. В ролях емігрантів Юрій Тушевський та Олександр Тесля.
Одразу відзначу: це другий підхід Тетяни Бовшик до теми винесеної в назву. Перший досвід вона здобула в Муніципальному Театрі Сатири під художнім керівництвом Романа Бутовського. Отже, їй було від чого відштовхуватися. І, певно, навіть відмовлятися, дослуховуючись порад «академіків». Таким чином образи головних героїв та конфлікт між ними отримав нове трактування. Цей стиль отримав назву «похмурий натуралізм сучасності».
Якщо в першому варіанті режисерка зробила ставку на трагікомедію, де гра акторів балансувала між комічним і трагічним, то в другому комічні елементи практично розчинилися на тлі філософсько-психологічної драми. Тому сприймалася вона глядачем більш напружено. А для тих, хто вже бачив п’єсу раніше, – на подолання.
Та напевно найважче у цій ситуації було акторам. Адже Юрій та Олександр грали і в попередній версії. І щоб позбавитись колишніх напрацювань для створення образу, кожному треба було себе якось переламати. Не можу сказати, що в кращий бік. Як на мене, Юрій Тушевський в ролі емігранта АА (інтелігента та інтелектуала) дещо перегравав. Олександр Тесля, емігрант ХХ (різноробочий, пристосуванець, брехун і скнара) був переконливіший. За сюжетом п’єси вони змушені мешкати разом в невеличкій комірчині під сходами. Для першого це сусідство поступово стає нестерпним. Тому побутові конфлікти так само поступово переростають в ідейні. І головний конфлікт полягає в розумінні сутності свободи, закону, сім’ї .
Це люди двох різних типів ментальності, різних поведінкових норм і поглядів на життя. І хоча п’єса написана начебто про емігрантів-поляків і написана понад півстоліття тому, вона чітко передає настрої і розшарування в сучасному українському суспільстві. Якщо ширше, це п’єса про подолання людських страхів та пошуки щастя, про внутрішній розкол людської психіки та драму невидимих кордонів між людьми. Цю тему загострила нинішня повномасштабна війна, яка змусила стати біженцями ще понад шість мільйонів наших громадян. Якщо у ХХ столітті цей твір сприймали переважно як політичну сатиру на соціалістичний табір, то нині акценти змістилися на екзистенціалізм та розкриття психології героїв.
Добре це чи погано – вирішувати глядачеві. Але в наш депресивний час для прем’єри можна було б обрати іншу п’єсу. Наприклад, якусь з оперет Кальмана. Бо все одно, поки людина не відчує на собі що еміграція – це не просто зміна географії, а добровільне або вимушене самовигнання, яке стирає особистість та часом призводить до ментальної кризи, вона не зрозуміє, що таке «трагедія відкладеного життя».
Пенсія в разі втрати годувальника після 18 років: навчання продовжується ‒...