Стрибки у висоту в Україні стали найпопулярнішим видом легкої атлетики. Це сталося завдяки не тільки неймовірним досягненням олімпійської чемпіонки, переможниці абсолютного чемпіонату світу й чемпіонату Європи 2026 року та рекордсменки світу (210 см) Ярослави Магучіх, її подруг по збірній Ірини Геращенко та Юлії Левченко, але й прориву до світової еліти Олега Дорощука.
Вихованець Кіровоградських ОШВСМ і ОСДЮШОР-2 нинішнього року виграв чемпіонат світу в приміщенні, посів друге місце на чемпіонаті Європи та став третім у фіналі Діамантової ліги. На жаль, на унікальному чемпіонаті світу в Будапешті, де змагалися лише найсильніші, українець посів четверте місце. Та це не завадило саме нашому атлетові завершити сезон на першому місці світового рейтингу.
Про сезон, що завершився, а також про цікаві моменти змагань зі стрибків у висоту – розмова з особистим наставником Олега Дорощука, заслуженим тренером України Геннадієм Здітовецьким.
– Геннадію Борисовичу, чи вважаєте цей сезон для вашого учня абсолютно успішним?
– Спеціалісти кажуть, що сезон у Олега вдався доволі гарним. Головні старти сезону – чемпіонат світу в приміщенні та літній чемпіонат Європи, на яких я акцентував увагу перш за все, ми провели на належному рівні. Про це свідчать золото та срібло, здобуті на цих змаганнях. До того ж Олег виграв етап Діамантової ліги, тривалий час був володарем найкращого результату сезону – 233 сантиметри й вийшов у лідери світового рейтингу. Почав стабільно стрибати 230 сантиметрів.
Та все ж, вважаю, літній сезон завершився не дуже вдало. Після рівної боротьби з олімпійським чемпіоном Токіо, італійцем Джанмарко Тамбері на чемпіонаті Європи, де титулований конкурент буквально вирвав перемогу в останній спробі, в Олега ніби закінчилося пальне. Пік форми пройшов.
– З чим пов’язуєте цей спад результатів?
– Після чемпіонату Європи я його не бачив. Він приїхав на два дні в Україну, потім три тижні тренувався та змагався в Європі. Звісно, ми спілкувалися, але тільки дистанційно по телефону. Він працював за моїми планами, й я бачив його стрибки в телетрансляції. Хотів би почути його думку, але, вважаю, що на спад вплинуло кілька факторів. Це самозаспокоєність, невеличке зниження вимог до себе в плані тренувального процесу та психологічне навантаження. Ну й фортуна була на боці конкурентів.
– А чому ви не виїжджали на всі змагання, як тренерка Ярослави Магучіх Тетяна Степанова?
– Справа в тому, що Тетяна Степанова з Ярославою майже постійно перебувають за кордоном. Так, вони готувалися до зимового сезону в Дніпрі. Але надалі там тренуватися ставало все небезпечніше. І їм, звісно, стало спокійніше працювати за межами України.
Мені ж комфортніше саме в Україні. І в цьому плані умови для роботи в Кропивницькому, звісно, кращі та безпечніші, ніж у Дніпрі. До того ж у мене, окрім Олега, ще є перспективні спортсмени, ще молодші. А молоді треба приділяти велику увагу.
Можливість виїжджати в мене є. Мені пропонували, наприклад, їхати в Будапешт. Я відмовився, тому що це радше комерційні змагання, на відміну від офіційних чемпіонатів світу та Європи й Олімпійських ігор, де атлети змагаються за Україну, здобуваючи медалі та піднімаючи наш прапор. Тут же йдеться більше про гроші, ніж про престиж країни. Так що в цьому випадку це був мій особистий вибір.
– А при тій щільності змагань, які ми бачили наприкінці сезону, на тренування є час?
– Час завжди є, але його дуже мало. Там же кожних п’ять – сім днів були змагання. Я йому писав ці плани. Тренування були дуже легкі. Та повторюся, після чемпіонату Європи у нього, як мовиться, батарейка розрядилася. А щоб її зарядити, треба було хоча б два тижні, щоб трішки потренуватися. Зарядити ноги, так, по-простому, кажучи.
– Так і в Брюселі й Будапешті Олег, на мій погляд, важкуватим був.
– У нього часто виникає проблема з зайвою вагою. Коли ми поряд, постійно йому капаю на мізки. Кажу, щоб контролював свою вагу. Кожний ранок має починатися зі зважування. Як тільки бачиш, що додав, менше потрібно їсти та пити й контролювати цей процес. Для стрибуна зайва вага – величезна проблема.
– А особисте життя?
– Ну це кому як. Он же Тамбері не заважає, й Мондо Дюплантісу та багатьом іншим також.
– Ви очікували, що в цьому сезоні Тамбері злетить на космічну за сучасними мірками висоту?
– Ні, не очікував. Справа в тому, що торік він був розібраним. Та й в цьому сезоні пів літа стрибав 2,20 – 2,23. Але, повторюся, я бачив його тренування та його самовіддачу. Він здатен витиснути із себе максимум саме тоді, коли це найбільше потрібно. Тому що організм до цього абсолютно готовий.
Можливо, багатьох здивую, коли скажу, що Дорощук за своїми даними талановитіший за Тамбері. Фізично сильніший. Але Тамбері психологічно переважає. Джанмарко такий, що вміє викладатися. У нього така психологія, він може вибухати. А Олег, вважаю, ще не викладається на сто відсотків. І він закритіший. А Тамбері своєю емоційністю та зовнішньою розкутістю тисне, впевнений, не тільки на Олега, але й на інших суперників. Ну й ще італієць просто змушує трибуни за себе відверто вболівати. Його люблять.
– Ви вже декілька разів підкреслили, що на нинішньому етапі 237 см – це космос. Але ж світовий рекорд – 245 сантиметрів, й багато вболівальників не розуміє, чому спортсмени так високо не злітають. Які результати чоловіків та жінок можна вважати гросмейстерськими?
– Вважаю, для жінок – два метри й вище. А для чоловіків – все, що вище 230 сантиметрів. Тому що нині, на відміну від минулих часів, результати показують повністю без усякої фармпідготовки. Такої, яка була в епоху Сотомайора, Костадінової та інших лідерів того часу.
– А що у стрибку важливіше – швидкість розбігу чи сила відштовхування?
– По-простому кажучи, головне – це вилетіти. А для того, щоб високо вилетіти, треба вміти чудово перевести горизонтальну швидкість на вертикальну. Від вертикальної швидкості залежить висота вильоту спортсмена. Та ще й під потрібним кутом. Тут все взаємопов’язане. І тому так важливо все гарно відпрацьовувати на тренуваннях.
– Геннадію Борисовичу, тепер всі стрибають стилем фосбері-флоп, але техніка часто – різна. Яка техніка, на вашу думку, наближена до ідеальної?
– На мою думку, наближена до найкращої – техніка стрибка Мутаза Баршима. Катарець – легкий та гнучкий. Хоча кожен долає планку, враховуючи свої індивідуальні особливості. Здебільшого технічна основа закладається в юнацькому віці. А в дорослому вона вже менше піддається вдосконаленню. Спортсмени поліпшують результати за рахунок фізичних властивостей. В Тамбері та Баршима – чудова гнучкість, яку вони використовують. А хтось бере висоту максимальною силою відштовхування за рахунок великої швидкості розбігу. Ну а хтось, як Бекфорд, експериментує.
– Революції в стилі після Діка Фосбері не очікується?
– Так, перекидний стиль – то дійсно була революція, коли планку почали долати спиною вперед. І Фосбері був першим, кому така техніка дозволила виграти олімпійське золото. Хоча знаєте, недавно я побачив відео, де 1959-го року якийсь спортсмен розбігається під прямим кутом, прогинається, стрибає спиною, а потім перевертається і приземляється на живіт. Тоді ж ще в пісок стрибали. На спину було травматично та небезпечно. Так що, як бачите, до Фосбері були експериментатори. Та саме він довів, що це – сучасний та переможний стиль.
– А в чому унікальність нашої королеви висоти Ярослави Магучіх?
– Ярослава – дуже талановита спортсменка. Функціонально. Її уміння швидко розбігатися та відштовхуватися – з дитинства закладене. Це, вважаю, більше від природи. Хоча зрозуміло, що з віком тренування дають своє. Але вже в 14 – 15 років було видно: це – майбутня зірка, яка здатна стрибати дуже високо. Та той стрибок у Парижі за місяць до Олімпіади на 210 сантиметрів змусив захоплюватися та трохи похвилюватися. Добре, що цей феноменальний злет не позначився на виступі на Олімпіаді. Хоча ми з вами вже в олімпійському Парижі на «Стад де Франс» бачили, наскільки важкою була та перемога над Ніколою Оліслагерс.
– А зміна відстані розбігу наскільки впливає на результат? Адже в попередньому сезоні це зробила Ярослава, а в цьому Нікола.
– Ніхто цього не може побачити. Чи вона додавала там один-два кроки розбігу? Чи збільшила дугу? Я не впевнений, що це надзвичайно щось там дає. Можливо, чисто психологічно.
– Бачимо, що майже у всіх висотників бувають спади, й лише Мондо Дюплантіс здавався непереможним у стрибках із жердиною. Та й він отримав гідну конкуренцію й програв декілька стартів. А стрибки з жердиною в плані техніки сильно відрізняються від вашого виду?
– Там багато залежить від якості жердини. За рахунок технічного прогресу поліпшуються результати. Справа в тому, що жердина буває різної жорсткості. Чим важчий спортсмен, тим має жорсткішою бути жердина, щоб швидше катапультувати його. Але завдання спортсмена, по-простому кажучи, вистрибнути на цю жердину і її зігнути, щоб злетіти вище. А для того, щоб це зробити, треба швидко розігнатися й максимально сильно відштовхнутися. В цьому плані Дюплантіс – просто феномен. Він біжить 100 метрів швидше ніж 10,4 секунди. А ще ж Мондо стрибав із семи років. Я бачив відео, де він стрибає з жердиною вдома, де був облаштований спеціальний сектор. Так що його здібності помітили й стали розвивати з раннього дитинства. До того ж там чудові гени. Його батько сам стрибав із жердиною на 580 сантиметрів, а мати виступала в легкоатлетичному багатоборстві. Так що в Мондо ще від народження, мабуть, бачили чемпіона та рекордсмена.
– Повернемося до звичайних стрибків у висоту. Цей сезон фактично пропустили олімпійський чемпіон Парижа новозеландець Керр та чинний чемпіон світу кореєць Ву. Чи здатні вони знову повернути собі лідерство? За ким майбутнє?
– Ну я не ворожка, не оракул, щоб передбачати майбутнє. Досвід Тамбері наявно продемонстрував, що за цілеспрямованої підготовки можна повернутися стрімко. Та це все – проблеми наших конкурентів. Наше завдання – спланувати підготовку таким чином, щоб не втратити те, що маємо, але принципово додати в результатах. Без цього буде важко розраховувати на успіх.
Пропонуватиму Олегові взагалі пропустити зимовий сезон та краще підготуватися до літнього. Тим більше, на нас очікує традиційний чемпіонат світу, який відбудеться з 10 по 19 вересня 2027 року в Пекіні. А ще в червні у рамках IV Європейських ігор в Туреччині пройде Командний чемпіонат Європи в дивізіоні В, де збірна України має повернутися до елітної групи. Там потрібно буде допомагати команді. Вважаю, звичних комерційних стартів в Олега також буде предостатньо.
Головне, щоб він правильно розставив пріоритети. В мене є певний оптимізм в плані того, що ми здатні додати. Та для цього потрібно самовіддано тренуватися, слухати тренера та продовжувати разом рухатися вперед.
Знайшов підробіток