Що відбувається в Україні? Двох думок бути не може – війна, агресія рф. А от що відбувається у Франції, нам, українцям, зрозуміти складно. У який момент протести школярів переросли в масові заворушення, підпали, грабежі, вандалізм?
Що ж насправді відбувається у найбільш європейській країні? На запитання редактора «УЦ» відповів Віктор Орлі – наш земляк, який мешкає в Марселі, відомий художник, громадський діяч, волонтер, який підтримує Україну з першого дня війни. Волею долі він опинився в епіцентрі подій, відео яких облетіли весь світ.
– Насправді Франція проходить важке випробування, тест на тлі підготовки до президентських виборів, які призначено на 2027 рік. На превеликий жаль, все те, що відбувається – погроми, підпали, знищення матеріальних цінностей – це реальний вияв знищення економіки Франції. Тому що все це направлене не на вимоги поліпшити життя, а на те, щоб Францію знищити руками самих же французів. Фактично Франція сама штовхає себе у прірву. Причому, як на мене, це не зовсім французький проєкт. Він прийшов до нас із-за кордону.
Хто у цьому бере участь? Звичайно, ті, хто найбільш готовий до реалізації таких проєктів. Це молодь, яка не хоче працювати, молодь, яка легко піддається впливу і закликам до того, щоб робити погроми. Молодь, яка зацікавлена в тому, щоб легко заробити гроші. Товари з пограбованих магазинів – парфуми, футболки, одяг, кросівки тощо – продаються на популярних сайтах, ціни – удвічі нижчі.
Дуже прикро було спостерігати за тим, як відбувається пограбування магазинів. Це ретельно сплановані акти, з організаторами і виконавцями. Організатори з’являлися перед магазинами першими і з допомогою рації чи мобільних телефонів кликали виконавців, щоб ті прорубали отвір у вітрині – або дорожніми знаками, або стовпчиками, які відмежовують дорогу від тротуарів, або вогнегасниками з пограбованих раніш магазинів. Прорубували отвори у вітринах, виламували металічні ролети. А далі долучалися ті, чиє завдання – винести товар. Після них – збиральники, вони запаковували товар в мішки або фірмові пакети тих самих магазинів. Награбоване вивозили інші групи. Про наближення поліції грабіжників сповіщали свистками інші спільники. А поліція й без того запізнювалася. Поліцейських не вистачало, їх дуже мало. Та у Франції їх ніхто й не боїться.
– Саме того дня в моїй галереї в Марселі працювало генеральне консульство України в Ліоні, щоб надати консульські послуги громадянам України. На превеликий жаль, багато людей не потрапило на прийом. Тому що ми опинилися в епіцентрі погромів.
Дехто, прибувши в Марсель на потягах із інших міст, намагався пробратися крізь редути та кордони протестувальників і поліції, сльозогінний газ, вибухи, підпалені скутери, автомобілі, скати, сміттєві баки. Я намагався їх провести з допомогою телефону безпечними маршрутами, але вони наражалися на так званих маніфестантів і загони поліції, яка атакувала тих маніфестантів сльозогінним газом. Між нами була стіна із сльозогінного газу й багатотисячного натовпу. Всі маніфестанти – в чорному, в масках, з кийками або чимось важким, або із вибухівкою, або із файєрами, які використовуються як реальна зброя для підпалів, для ураження поліцейських.
Мені довелося нелегко, бо того дня був організатором не лише виїзного консульського обслуговування громадян у Марселі, а й маніфестації на підтримку України, яка саме проходила під стінами мерії.
Ви, мабуть, бачили відео, як трощили стіни мерії Марселя? Скульптуру одного із символів Франції – Маріанни спаплюжено, вандали відбили їй носа. Мерія – обмальована графіті, потрощена. Слава Богу, не згоріла, як мерія в Лиможі – історичне приміщення, без болю в серці не можна було дивитися. Фактично горіла Франція разом з мерією Лиможа.
Так от, складність дня мене полягала в тому, що був відповідальним за два одночасних заходи. І рішення приймав оперативно: як швидко закінчити маніфестацію, як подбати про безпеку людей, які маніфестували з українськими прапорами і з лозунгами «росія – країна терорист», як вивести цих людей з епіцентру протестів. На щастя, наша команда, яка відповідає за підготовку і проведення акцій, обережно і холоднокровно припинила маніфестацію і вивела людей із уже палаючого центра міста.
Працівники Генконсульства України виконували свою роботу, не зважаючи на події за вікном. Добре спрацювала команда волонтерів, яка зі мною пліч-о-пліч вже багато років. Забезпечувала порядок, спокій, безперебійну роботу працівників Генконсульства. Волонтери обороняли вхід у будинок, де розташовується галерея, від маніфестантів і грабіжників, які намагалися виламати двері, бачачи вивіску «Виїзне консульське обслуговування громадян» і український прапор, українську символіку. А в приміщенні – літні люди і молоді сім’ї із немовлятами. На щастя, багаторазові спроби виламати вхідні двері були невдалими.
Увечері, коли робота закінчилась, найскладнішим завданням було заїхати автомобілем у квартал, заблокований багатотисячними натовпами погромників. Потрібно було знайти правильний шлях, щоб потрапити до приміщення галереї і завантажити обладнання Генерального консульства – документи, печатки і тощо. Потрапили, завантажили. А ще потрібно було вивезти людей, які намагалися вибратися із епіцентру. Довелося навіть на руках заносити до буса стару жінку.
Коли консульський автомобіль вирушив, мені потрібно було допомогти людям потрапити до вокзалу. Я їх виводив безпечними шляхами, ми пробиралися крізь вибухи, сльозогінний газ, поліцейські редути, автомобілі рятувальників, пожежників. Це був фільм жахів в реальності, таке переповісти неможливо.
Що буде далі – побачимо. Чи буде спокійно? Гадаю, ні. Але зберігаємо спокій, турбуємося про життя близьких. Це дуже важливо для того, щоб потім відбудовувати ту саму Францію, яка уже зруйнована і буде ще руйнуватися, для того, щоб підняти її економіку, для того, щоб всі громадяни мали достойний рівень життя.
Франція не знає війни, і дай Бог, щоб вона не пізнала її так, як Україна. Тож будемо обачними, розсудливими, холоднокровними і залишаємося згуртованими. Слава Україні!
В очікуванні листопада