270 українців повернулися з російського полону в п’ятницю, 23 жовтня. Серед них – 52-річний кропивничанин Юрій Онищенко, майор. Він воював з 2014 року. Захищаючи у складі 36-ї бригади морської піхоти Маріуполь, у квітні 2022-го опинився в полоні. Поки перебував у неволі, загинув 21-річним старший син Владислав, розвідник. Про страшну втрату батько дізнався, повернувшись з полону.
Про це «Україні-Центр» розповіла Лілія Онищенко, дружина Юрія. Вона нині мешкає на Київщині, викладає в школі українську мову.
– Саме проводила урок, як зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Сказали: «Вітаємо з поверненням захисника. Онищенко Юрій Станіславович перетнув кордон…» Я заплакала. Одразу написала про це родичам. Насамперед – чоловіковій мамі і синові Нікіті, який нині – в Польщі. Свекруха заплакала. А наш старший син, Влад, загинув у серпні 2023-го. Він, третьокурсник Львівського національного університету імені Франка, на початку великої війни добровільно приєднався до війська, з жовтня 2022-го воював у складі батальйону «Реванш», підпорядкованого ГУР. Поховали у Києві. Через годину – півтори після дзвінка з Координаційного штабу мені зателефонував Юра. «Я вдома», – сказав. Саме виходив з автобуса, яким їх привезли. В Інтернеті є відео, де розмовляє зі мною телефоном. Зйомка ТСН. Увечері поспілкувалися іще. Я й сказала, що загинув наш старший син.
Лілія Онищенко розповіла, що її чоловік у 2014 році добровольцем став на захист країни. Побував у гарячих точках, вийшов з Дебальцівського котла. Починав рядовим, дослужився до майора. А до військової служби працював юристом у банках, ще раніше – в органах внутрішніх справ, в підрозділі боротьби зі злочинами в економіці. Освіта – вища юридична, з відзнакою закінчив Донецький державний університет внутрішніх справ. Велика війна його застала у лавах 36-ї бригади морської піхоти.
– Вони тримали оборону в Маріуполі, на заводі Ілліча. У березні Юра зателефонував мені, сказав, щоб виїжджала з Нікітою за кордон. Був поранений, частково втратив слух. 30 березня я й Нікіта вибралися в Польщу. 7 квітня 2022 року поговорила з чоловіком ще раз. Згодом побачила його на знімках в Інтернеті, серед полонених.
Лілія Онищенко каже, що як могла добивалася визволення чоловіка. Зокрема, листувалася з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, з уповноваженим з прав людини Дмитром Лубінцем, з Червоним Хрестом. Серед визволених з полону знаходила тих, хто перебував там разом з її чоловіком.
– Хлопці казали, що він – сильна особистість, сам тримається й інших підтримує. За психолога був.
Було й дві письмові звістки від Юрія, вони прийшли через Червоний Хрест і Лубінця. І Юрій два листи отримав з дому – про погоду тощо, такі правила листування з військовополоненими.
– «Вірила, що Юра повернеться. Але відбувалися обміни, і його не було серед визволених. Нинішнього року, в третю річницю загибелі Влада, його командир підійшов до мене на кладовищі, сказав про свій борг перед нашим сином – обіцяв йому повернути батька. Багато людей доклало зусиль до його повернення.
Нині Юрія Онищенка та інших визволених обстежують лікарі. Далі – реабілітація. Рідним сказали, що можуть провідати через кілька днів. Лілія Онищенко уже збирається до чоловіка. Повезе книжки і гарбузову кашу – те, що попросив.
– Каже, скучив за гарбузовою кашею. А книжки – його давня пристрасть. Найулюбленіші письменники – Макс Кідрук і Стівен Кінг. Повезу їхні твори.
В очікуванні листопада