Немає ніяких державних грошей, є гроші платників податків!
Маргарет Тетчер
Лише 20 років тому (вже не за радянських часів) проблемні публікації у ЗМІ ще викликали реакцію владних та правоохоронних структур. Іноді навіть столичних. Давались доручення, ми отримували відповіді. Тепер – усе. Таке враження, що нас більше нема. І проблем більше нема.
Але винятки бувають. Розповім про один з них. У розпал кампанії з підготовки бомбосховищ журналіст «УЦ» Сергій Полулях зробив великий рейд укриттями Кропивницького. Результати були сумними: зачинені двері, гори сміття, абсолютно непідготовлені приміщення. Господарі підвалів відразу доповіли куди слід. І мене запросив на бесіду начальник облуправління СБУ. Нині покійний. І наполегливо попросив статтю не публікувати. Нібито з міркувань військової цензури.
Не коментуватиму, тим більше, що людини вже немає. Але неопублікована стаття несподівано принесла користь – вона стала своєрідною інструкцією для працівників спецслужб, які пішли нашими слідами наводити порядок…
Тепер поговоримо про типові випадки. Нещодавно в «УЦ» вийшли одна за одною дві статті того ж Сергія Полуляха, присвячені реформуванню медичної галузі. Як виявилося, не лише ми, журналісти, а й досвідчені керівники лікарень та поліклінік бачать у побічних явищах «кластерної» реформи величезні прорахунки та помилки. Але спочатку кілька слів про медицину загалом.
Після ЗСУ наша медицина стала другою опорою воюючої України. Не розвалилася, не розбіглася. Лікувала, рятувала – у тилу й на фронті, волонтерила, залишалася в Харкові та Миколаєві, гинула… Зрозуміло, на всіх урочистостях їм заслужені грамоти несуть пачками, напевно, це важливо, але хоча б вислухати їх можна? Запитати, що вони думають про новації столичних дівчаток і хлопчиків, які толком ніде не працювали, а раптом стали заступниками міністрів і начальників управлінь, ідеологами кардинальних реформ.
На першому етапі їхня реформа граблями пройшлася районною медициною, причому робилося це абсолютно єзуїтськими методами. Як, у вас немає МРТ? Як, немає ангіографа? Ну яка ж ви лікарня? Так, фельдшерський пункт, і пакетів НСЗУ не отримаєте. А народ лікуватиметься в сусідній області або через три райони вбитою дорогою, нічого з ним не станеться.
Тепер реформатори перейшли до великих спеціалізованих медзакладів, але методика та сама. Знаходять зачіпку, яку самі ж створили, і туб- або кардіодиспансер можна «валити». Де лікуватися бідному українцеві від інфаркту чи туберкульозу? А ви не зрозуміли й досі? Пройдіться містом – на кожному розі приватний кабінет з лікування геморою, практично на кожну дупу. А завтра їх стане ще більше, і не лише від геморою та циститу. Ось тільки лікування у приватників – легше померти, аніж заплатити. А величезні гроші за «кабінетні» ліцензії підуть у Київ, тим самим реформаторам.
Усі протести з регіонів проти «кластерного» свавілля розбиваються об бетон фрази «на вас немає грошей». Стоп, стоп, стоп! Це у вас немає для нас наших грошей? А ЗСУ ви не пробували так само відповісти? І отримати по доглянутих фізіономіях?
Усю цю соросівську шайку треба вичищати з МОЗу, економія на їхніх зарплатах та відрядженнях буде величезна. Ось, до речі, зовсім свіже: колишнього заступника міністра охорони здоров’я підозрюють у службовій недбалості на 2 млн грн. Гадаю, такі «хвости» там можна знайти за кожним.
Впевнений, які лікарні, диспансери, пункти та амбулаторії потрібні у Кіровоградській (та й будь-якій) області, мають визначати місцеві ОДА та облрада. Це буде об’єктивно, економічно й правильно.
Київські розумники також без діла не залишаться. Нехай працюють, як фахівці Міноборони, з усіма урядами та медичними фірмами й тягнуть у країну тисячі одиниць медтехніки. Це ваші «Хаймерси» та «Джавеліни».
Міняти господарів регіональної (обласної) медицини треба негайно. І не останню роль у цій революції мають відіграти обласні посадовці. Із солодких «чого бажаєте, пане Ляшко?» їм час стати менеджерами, добувачами медтехніки та координаторами роботи всієї регіональної медицини.
Ви вірите, що регіональна газета зможе достукатися до Зеленського, Шмигаля чи Райковича? Я сподіваюсь. Їм теж треба лікувати близьких, а абсурд нинішньої ситуації видно навіть оком абсолютно здорової людини. Та й стаття не остання.
№17 (1586)