«Бамбетель»: український простір, наповнений сенсом

10:46
698
views
Фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Якщо ви будете прогулюватися на розі вулиць Шевченка та Шульгіних і милий хлопчик запропонує вам скуштувати козацьких чебуреків, не дивуйтеся й не відмовляйтеся. Це одинадцятирічний Лук’ян запрошує до кнайпи «Бамбетель», яку утримують його батьки. Там за куштуванням чебуреків ми поговорили з господарем кнайпи Дмитром Смельняком.

Заклад «Козацькі чебуреки» вперше відкрився в 2019 році на вулиці Преображенській. Але, за словами Дмитра, усе почалося в 2014-му:

– Тоді ми з родиною вперше побували в Карпатах. До цього щороку подорожували Кримом, який добре знаємо, любимо й чекаємо його повернення. А захід України для себе відкрили, вона вразила й надихнула. Ми відчули справжнє українство. У свідомості багато чого змінилося. Я це порівнюю з тумблером, який раптово увімкнувся.

Дмитро говорить, що з дитинства зачитувався книжками з історії України. Визнає, що в студентські роки (закінчив юридичний факультет сільськогосподарського технікуму та Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого) спрацьовувала пропаганда, яка приглушала українську ідею. Але те, що привито батьками, що в крові, врешті спрацювало, взяло верх.

– Після відвідування Закарпаття, Львова, Волині, Франківщини та інших місць мені стало шкода, що в нашому місті всього два-три заклади харчування, які мають український колорит, – говорить господар кнайпи. – Захотілося щось подібне зробити в Кропивницькому. Перший крок я робив з бізнес-партнером, що прискорило втілення ідеї в життя. Так з’явився український простір, наповнений сенсом, а не просто харчевня.

У «Козацьких чебуреках» на Преображенській було затісно. Усього два столики, але тепло і затишно. До того ж неймовірно смачні страви. Хто раз побував – кликав туди друзів, радив знайомим. У маленькому приміщенні вже був колорит, якого прагнув Дмитро. А потім звільнився заклад, в якому кнайпа розміщується сьогодні.

«Козацькі чебуреки» – це зареєстрована торговельна марка. Під нею виготовляються як чебуреки, так і вареники та пельмені. Смачна крафтова продукція. Дехто закидає Дмитру, що чебуреки не можуть бути козацькими, на що він досить аргументовано відповідає:

– Усе дуже просто. А простота полягає в тому, що ми, козаки, у Кропивницькому готуємо найсмачніші чебуреки. Це підтверджують і наші гості з інших міст. Ми розробили свою рецептуру, у чому нам допомагали друзі. Перед відкриттям закладу ми їх запрошували та пригощали першими чебуреками, питали, чи всього вистачає, чи додати цибулі, перцю і таке інше. Згодом дійшли до ідеального смаку. І форма наших чебуреків, якщо ви помітили, не традиційна. І начинки різноманітні: свинина, 5 сирів та навіть солодкі.

Великим попитом у кнайпі користується бограч. Його родина Смельняків вперше скуштувала на Закарпатті. Вирішили відтворити в себе. Як і чебуреки, ця страва також вийшла своєю, кропивницькою, фірмовою. У планах – збірне меню, щоб можна було замовити страву, з якою ідентифікується будь-який регіон України.

До «Бамбетелю» можна ходити, як до музею – роздивлятися. А подивитися тут є на що. Картини і картинки, фотографії, рушники, плакати, прапори, книги, посуд, інші предмети вжитку. Цю колекцію стародавностей Дмитро почав збирати давно. Вдома вже було складно утримувати, і «на допомогу» прийшла кнайпа. Відвідувачі нерідко згадують своїх бабусь, своє дитинство, шкодують, що викинули те, що було в батьківських хатах. І тут немає бутафорії на кшталт штучних в’язанок цибулі, усе справжнє.

Українська атмосфера тут підтримується ще й великою кількістю різноманітних заходів, що проводяться на літньому майданчику. Тут були благодійні концерти на підтримку ЗСУ, заняття з тактичної військової медицини, презентації книжок, творчі зустрічі. З останнього – «Кропивницький крафт», який 20 листопада проводився вп’яте, та який став популярним – за день буває до 200 людей.

– Треба проводити такі заходи, треба діяти, – переконаний Дмитро Смільняк. – Люди мають об’єднуватися, економіка має працювати, аби було з чого допомагати військовим. Якщо все зачинити до кінця війни, хто допомагатиме нашим братам визволяти землю? Важливо, щоб вони не були голодні, не мерзли. У нас є друзі, які, приїхавши з фронту у відпустку, обов’язково приходять до кнайпи. Вони кажуть: «Ще будучи в дорозі, ми знаємо, що до вас прийдемо. Бо тут такий простір, де можна отримати психологічну реабілітацію та поїхати далі з новими силами». У цьому сенс.