«Бійці дзвонять нам, дякують, а ми плачемо: тримайтеся!»

На потреби війська переорієнтувався харчоблок школи у Великоандрусівській територіальній громаді Олександрійського району. Там виготовляють рибні консерви, тушонку, інший провіант, відправляють усе це на фронти.

– Починалося все так, як і в чотирнадцятому році, – розповіла тамтешня вчителька Надія Жуікова. – Зносили теплі речі, постіль, консервацію – усе, що потрібне бійцям. Наварили вареників. Відправили машину-другу на фронт.

Далі, за словами Надії Жуікової, вчительство вирішило виготовляти, крім смаколиків, і продукцію тривалого зберігання. Місцеве жіноцтво, дізнавшись про ініціативу педагогів, потяглося до шкільного харчоблоку, щоб теж допомагати армії. Принесли з дому автоклави. А підприємці й фермери почали звозити рибу, м’ясо, крупи, борошно, олію, банки, відра.

– Привезли нам якось чотириста кілограмів риби. Переробили на консерву, вийшло сімсот півлітрових банок. Хлопці, які торгують м’ясом, привезли три свині – на тушонку, на паштети. Готують у нас для бійців і голубці, вареники, млинці, котлети, пиріжки, бублики, тістечка, печиво. По шістсот пиріжків у день! Сьогодні зробили рогаликів десять квадратних метрів, паски теж будуть. Тяжка робота. Жінки з ніг падають. Обліпили плиту, червоні, піт тече. А треба ще й прибрати в приміщенні. Дуже добросовісно працюють наші люди! Бо чи не в кожного – на війні або син, або брат, або чоловік.

З постачальників сировини Надія Жуікова називає перш за все Тетяну Пижову і Владислава Щобака. Згадала й випускника школи Дмитра Волкова, нині харків’янина, який переказав землякам зарплату, щоб ті витратили її на потреби війська.

Ще одна місцева волонтерська група плете для армії маскувальні сітки. За словами Жуікової, сітки ті – великі і якісні. У їх виготовленні беруть участь професіоналки-кравчині.

На фронти усе це потрапляє теж завдяки волонтерам – серед них є й автовласники.

– Транспортування організовує Дарія Дмитрівна Ільїна, відома волонтерка, її син загинув у цій війні 2015 року. Вона й сама постійно їздить на передову. Перед тим попереджує: «Завтра – відправка», і наші дівчата розморожують вареники, варять, роблять зажарку, заливають. Разом з продовольством, сітками передаємо бійцям листи. Свої телефони вказуємо. Кожного разу бійці дзвонять нам, дякують, а ми плачемо: тримайтеся!

Розповіла Надія Жуікова й про підтримку земляками біженців.

– Сюди їх чимало прибуває. Наші дають їм житло. Це теж клопіт: треба хату підмазати, піч полагодити.

Поговорив журналіст «УЦ» і з Дарією Ільїною – матір’ю Андрія Ільїна, лейтенанта ЗСУ, загиблого 22 січня 2015 року поблизу Горлівки, посмертно нагородженого орденом Богдана Хмельницького. Дарія Дмитрівна сказала, що займається волонтерством на користь армії з літа 2014-го, коли син живий був. І сама брала участь в доставці продовольства та амуніції на передову, і через інших волонтерів передавала, зокрема через Павла Кучеренка.

– Не було такого місяця, щоб я не була там. Бувало, по два, по три рази в місяць виїжджали.

Події 24 лютого 2022 року Ільїна не вважає початком війни:

– Це продовження того, що тривало вісім років. Після 24 числа ми одразу з’ясували, де найгарячіше, і повезли туди нашим воїнам продукти, інші необхідні речі. Хлопці дуже вдячні.

– Неймовірні люди, – каже Дарія Ільїна про Великоандрусівську громаду, яка робить великий внесок у підтримку війська. – Я вчора тільки приїхала від воїнів, а мені вже дзвонять дівчата із села, питають, що треба на фронт іще. Супердівчата! Те, що тут не стріляють, – завдяки хлопцям, які там. Якщо не будемо підтримувати їх, у нас буде таке ж пекло, як і там.