«Якщо кожен буде ховатися…»

«Якщо кожен буде ховатися, війна стане ближче до його дому. Є люди, які не служили, не тримали зброї… Я трохи краще підготовлений, тому повинен у першу чергу…» – розповів три тижні тому YouTube -каналу «Бутусов Плюс» кропивничанин Ігор Зінзура про свій мотив піти на війну. Це відео швидко поширилося серед рідних, друзів і знайомих бійця, зокрема й у колективі ПрАТ «Гідросила АПМ», де він працював тривалий час і зв’язок з яким підтримував і воюючи. Минулого тижня усіх приголомшила страшна звістка: Ігор загинув. Він прожив 45 років.

Написати про Ігоря Зінзуру в газеті запропонував генеральний директор ПрАТ «Гідросила АПМ» Олександр Шамшур. Йому й слово першому:

– Ігор прийшов на завод 2002 року, маючи інженерну освіту. Закінчив КІСМ, спеціальність – технологія машинобудування. Починав у нас верстатником механоскладального цеху, згодом його перевели на дільницю термічної обробки. Проявив себе як компетентний інженер. З 2013 року він – начальник цеху термічної обробки, головний терміст заводу. Термічна обробка – це сонячне сплетення усього виробництва. 80 відсотків деталей проходить термічну обробку – вони, грубо кажучи, зміцнюються. Деякі проходять її по три – чотири рази. Якщо на цій ділянці стається зрив, це призводить до зупинки заводу. Термічна обробка включає багато процесів. Щоб управляти ними, треба добре знати фізику, хімію. В останні роки, коли Ігор вже був головним термістом, тут впроваджено кілька дуже складних технологій, які рідко де в світі застосовуються. Це азотування, обробка вибухом, біметалічна технологія.

Щоб переконати кореспондента у складності й важливості роботи, за яку відповідав Ігор Зінзура, Олександр Шамшур влаштував екскурсію тією дільницею. Автор цих рядків побачив масу високотехнологічного обладнання, про функції якого гуманітарієві годі було й здогадатися, але генеральний директор доклав максимум зусиль, пояснюючи призначення машинерії. Та мене цікавило більше ось що: якою людиною був Ігор?

– Ігор скромний був, веселий, відкритий, – згадує Олександр Шамшур. – Я завжди вважав його світлою людиною. Він не хвалився досягненнями, не вдавався до прикрашання виробничих показників, визнавав свої помилки. Якщо не вдавалося щось з першого разу, продовжував працювати над задачею – був наполегливим. Доводив свою правоту діями, не словами. Ніколи не заводив розмов про преміювання чи підвищення зарплати. Англійською вільно володів – доводилося спілкуватися з іноземними спеціалістами, які бувають на заводі. Товариський був. Любив риболовлю. Якось ми відпочивали колективом на Дніпрі, Ігор тоді гарну щуку піймав, віддав її іншому, кому не пощастило. Футболом захоплювався, грав у складі заводської команди.

– Мене дивувало поєднання в ньому висококваліфікованого фахівця-терміста та вмілого керівника, – до нашої розмови приєднався фінансовий директор підприємства Леонід Галушко. – Це непросто – створювати продукт і водночас керувати людьми.

– 24 лютого, коли почалася війна, я провів нараду – виникла необхідність зупинити виробництво. Ігор теж брав участь. Щоб зупинити дільницю термічної обробки, треба кілька діб. Порадилися з Ігорем. Після наради, вже в холі, він сказав мені, що звернеться у військкомат. Після того на заводі не появлявся. Коли Ігор уже воював, ми хотіли допомогти йому амуніцією. Він запевнив, що всім забезпечений, – пригадав Олександр Шамшур.

– Ігор такий був – ніколи не нарікав, усе в нього добре, – додав Леонід Галушко.

І от ми – в офісі, де ще пів року тому трудився Ігор Зінзура. Офіс розташований на дільниці термічної обробки, від шумного виробництва відгороджений панелями зі скла й пластику. Начальник відділу планування виробництва Ганна Вихрист показує робоче місце Ігоря.

– Я на заводі з 2003-го, тоді й познайомилася з Ігорем. Позитивний чоловік. Що стосується виробниц­тва – компетентний спеціаліст, вимогливий керівник. І абсолютно проста людина. Так жаль…

Андрій Медведєв, старший майстер дільниці термічної обробки, розповідає, як за дорученням заводського начальства спілкувався із Ігорем, коли той уже воював:

– На війні не до частих телефонних розмов. Але Ігор знаходив час і на мене. Цікавився заводськими справами. Радив телефонувати йому, якщо виникатимуть запитання.

Проводячи мене до прохідної, Олександр Шамшур каже:

– Усьому заводському колективу дуже жаль, що загинув Ігор. А найболячіше, звичайно, – його родині. Наші щирі співчуття – дружині Ларисі, дочкам Катерині й Вікторії, усім рідним і близьким.

У своєму першому й останньому інтерв’ю військовослужбовець Ігор Зінзура розповів: звернувся у військкомат у другий день війни – як тільки владнав виробничі питання на заводі, а мобілізували його 28 лютого.

– У штабі запитали про військову професію. Кажу: рятувальник-дозиметрист. Сказали, що рятуватиму людей. Став стрільцем-санітаром…

Наостанок Ігор поділився сподіваннями:

– Хочеться переломити хід війни, перейти до наступу якомога швидше.