Тисячі людей, вражених страхом на все життя, нещадно навчатимуть страху своїх дітей і дітей своїх дітей.
Брати Стругацькі. «Важко бути богом».
Як сильно прочищає мізки лікарня! Після важких днів у реанімації починаєш дивитись по-іншому на багато чого. Там головна програма ТБ – вікно із зеленими гілками, в якому ранок змінюється вечором. А замість аналітики з Інтернету – власні думки нон-стоп.
У тишу реанімації регулярно вривається звук сирени повітряної тривоги, занурюючи тебе в стан безпорадної люті. Що ж ви, тварюки, робите? Ми тут і так ледве живі, а ви нас ракетами…
Думок багато, про все не напишеш (особливо про післянаркозні марева), але сьогодні – хоча б про найважливіше. Про що невідривно думав, коли було зовсім паршиво…
Почну з путіна. Вперше пишу його прізвище з маленької літери. Вперше категорично не називаю його людиною. Очевидно, це вже особисте.
Отже, з путіним не може бути ніяких переговорів. В принципі. Він патологічний брехун, який поводиться, як фіксатий пахан із Кущівки 60-х. Грубіянить, намагається принизити всіх, трясеться, нахабніє, викручується, ховається за 30-метровим столом. І бреше, бреше, бреше.
На зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді: «Ми робимо все можливе, щоб війна закінчилася». Де? У Бучі, в Ізюмі, у Харкові? І кому ти брешеш, мерзотнику, – лідеру передової країни, з населенням у 10 разів більшим за Росію? Який дивиться на тебе, як на надокучливу комаху!
Подивіться на фото із зустрічі в Самарканді: як вирізняються зовні з-поміж інших учасників спільники, які всілися поряд! Бойовий картопляник буравить оточуючих очима: може, до нього хтось хоч слово мовить? А путін знову натхненно бреше.
Деградація, як тавро, на обличчях їхніх соратників: Дімона Медведєва, Пєскова, Дон-дона Кадирова, генералів, які нагадують Джека Різника… Боже, які пики! Ну і нехай милувалися б один одним, яке нам діло до них – чужа, вже зовсім чужа країна. Але саме ці нелюди дають команди вбивати українців, обстрілювати і руйнувати все, чим живемо.
Повторюся, жодних переговорів із цим паноптікумом бути не може. Зупинитися можна лише тоді, коли вся наша територія буде звільнена від цієї плісняви. Тільки тоді Перша Російсько-Українська війна може вважатися закінченою. На жаль, лише Перша…
Я далекий від думки про ліберальні зміни в Росії не залежно від того, здохне ботексне чудовисько чи й далі сидітиме в бункері. Та й для всіх нас – не має значення. Українські політики і медіа й так приділяють йому надто багато уваги. Хоча набагато більше турбує майбутнє нашої країни.
На тлі героїчної боротьби ЗСУ питання про втрату Україною незалежності взагалі не розглядається. Проте є політичні питання, які потребують негайного вирішення.
Нам не звикати змінювати Конституцію, але тепер її суттю та змістом має стати зовнішня і внутрішня безпека. Все життя країни сьогодні і через 50 років має підпорядковуватися безпеці і проходити рентген-аналіз щодо неї.
Нещодавно президент Зеленський поділився думкою, що бачить майбутнє України як Великого Ізраїлю. Впевнений, це саме те, що нам треба! Як і в Ізраїлі, безпека країни і її громадян має бути понад усе у всіх сферах. Населення бере активну участь у цьому процесі: спочатку – учасники війни, потім – усе покоління 18-річних.
І тут все має бути жорстко: хочеш безплатно вчитися в універі – йди на службу в армію. Безвідсоткові іпотека й позики, участь у конкурсах на престижні посади – лише захисницям і захисникам країни. А хочеш навчатися в Німеччині чи Косові – немає питань, але власним коштом і без перспектив на батьківщині.
Так, сьогодні вони – школярі, але дуже скоро подорослішають, створять сім’ї і щороку зустрічатимуться на зборах резервістів із братами та сестрами по зброї. А потім підростуть їхні діти… І в кожного удома буде сейф зі зброєю, а вулицями ходитимуть офігенно красиві дівчата (не ізраїльтянки, а українки) з автоматами через плече. Але за умовним сигналом усі вони – старші та молодші – наглухо закриють кордон зі сходу. А необхідність така буде – це болото гнитиме ще років із 30.
І останнє – не за важливістю. Щохвилини ЗМІ мовлять і пишуть про ядерний шантаж путіна. Для того, щоб виключити саму можливість застосування хоча б обмеженого заряду, хоча б «брудної» бомби, необхідно вже сьогодні на рівні всесвітніх інститутів змінити термінологію, підходи та контроль за цим нелюдським озброєнням, яке загрожує всій планеті.
Саме поняття «ядерне озброєння» має бути заборонене де-юре і де-факто. Ляпнув якийсь Пєсков про «доктрину застосування ядерного озброєння» і все – ти військовий злочинець! За дупу – і в Гаагу!
Якось так. Наступна колонка – через тиждень.
«Народний синоптик»