«Карате – це солідарність»

Під таким гаслом наприкінці минулого року відбувся чемпіонат світу з традиційного карате у польському Любліні. Українські каратисти (їх було 35) вибороли 27 медалей: 5 золотих, 11 срібних, 11 бронзових. Крім нагород, привезли додому яскраві враження. Ними з «УЦ» поділилася Лариса Савченко, виконавчий директор Національної федерації традиційного карате, генеральний секретар Всесвітньої федерації.

– Попри війну, яку проти нашої держави почала росія, наша федерація карате живе й працює, – каже Лариса Савченко. – Наприкінці минулого року наші спортсмени взяли участь у чемпіонаті світу серед дорослих, молоді, юніорів та юнаків, а також у дитячому Кубку світу. Ми маємо представників всіх номінацій. Повезли спортсменів з різних регіонів країни, навіть з тих, де дуже складно та гаряче, – Одещини, Миколаївщини, Донеччини. До Польщі вирушило 136 членів української делегації.

Пані Лариса дякує Всесвітній федерації традиційного карате, польським колегам по татамі, які щиро допомагали українським спортсменам. Зокрема, взяли на себе оплату за житло та харчування української команди.

Крім цієї конкретної допомоги, Всесвітня федерація одразу після початку війни в лютому минулого року запропонувала сприяння у виїзді та прихистку маленьких українських каратистів з родинами до Польщі, Чехії, Литви. Це робили задля того, аби діти не зупиняли тренування, підготовку до серйозних змагань. Так і сталося. Українська федерація довозила родини до кордону, там їх зустрічали. Спочатку це планувалося на місяць, потім продовжили до трьох, збільшили термін до пів року. За несуттєвим виключенням, усі спортсмени повернулися додому. До речі, українські каратисти, які зараз живуть і тренуються в Польщі чи Чехії, теж приїхали до Любліна, щоб взяти участь у змаганнях від України.

– На зворотному боці медалей, які вручали переможцям – представникам різних країн світу, було нанесено напис «Карате – це солідарність», – розповідає Лариса Савченко. – Це так символічно сьогодні. Нас впізнавали, до нас підходили, розпитували, обіймали. Солідарність висловлювали спортсмени не тільки Польщі, а й країн Балтії, Ізраїлю, США. Коли звучав гімн України, ніхто не міг втримати сліз.

Збірна України поїхала на чемпіонат з красномовними сувенірами. П’ять відстріляних гільз з російських САУ, на які було нанесено логотип та слоган всесвітніх змагань, вручили друзям-спонсорам з федерацій різних країн. Пояснювали, чим сьогодні «нагороджує» українців росія. До речі, після початку війни директорат Всесвітньої федерації традиційного карате виключив російських та білоруських спортсменів, інструкторів, тренерів, суддів з будь-яких спортивних заходів з карате.

А ті, хто солідарні в карате, солідарні в усьому. Національні федерації різних країн допомагали українським каратистам, які пішли служити до лав ЗСУ. Інколи навіть не питали, що треба, а відправляли нашим хлопцям бронежилети, одяг, взуття, тепловізори та інші речі, необхідні на війні.

Перемоги неможливі без регулярних тренувань. Єдиний в Україні Центр традиційного карате, який створив у Кропивницькому наш незабутній сенсей Володимир Савченко, не зупинив свою діяльність. В нашому місті було проведено чемпіонат України – обов’язковий відбірковий турнір напередодні чемпіонату світу. Проводяться тренування, навчально-тренувальні збори, інші традиційні заходи за календарним планом.

Вітаємо українських каратистів! Справа сенсея Савченка живе. Хоча щось ми підзабули про встановлення Міжнародного дзвону миру, про що мріяв сенсей. Здається, це зараз як ніколи на часі…