Коли не шанують міського архітектора

На початку XX століття Єлисаветград був одним з найкрасивіших, найупорядкованіших міст Російської імперії, не поступався багатьом губернським. Про це твердження з Великої енциклопедії, виданої на початку 1900-х під редакцією Сергія Южакова, нагадав кропивницький краєзнавець Володимир Поліщук, розповідаючи минулого тижня гостям Обласного краєзнавчого музею про Олександра Лишневського – архітектора, завдяки якому Єлисаветград і здобув таку високу оцінку.

Про Олександра (Хацкеля) Лишневського написано багато. Є й стаття у Вікіпедії: народився 1868 року в Херсоні у єврейській сім’ї, у 1888 – 1894 роках навчався в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, з 1895 по 1901 рік працював міським архітектором в Єлисаветграді, потім перебрався в Санкт-Петербург, спроєктував там чимало будівель і здобув визнання як видатний архітектор, продовжив цю діяльність після приходу до влади більшовиків, помер 1942 року.

Володимир Поліщук – дослідник єлисаветградського періоду життя і творчості Олександра Лишневського. Серед іншого, краєзнавця цікавить, чому Лишневський опинився у нашому місті й чому залишив його після кількох років роботи.

Як з’ясував Поліщук, у Єлисаветграді проживали сестра і тітка Лишневського. Ця обставина, швидше за все, відіграла роль у його працевлаштуванні тут. А от версію про те, що Лишневського як успішного випускника петербурзької Академії мистецтв (мав звання класного художника першого ступеня) сюди запросив особисто міський голова, Володимир Поліщук не вірить:

– Пашутін уявлення не мав, хто такий Лишневський. Очевидно, Лишневський подавав у міську управу заяву з проханням дати йому посаду міського архітектора.

За словами Поліщука, Лишневському було непросто влаштуватися тут. Випускник престижного навчального закладу, повернувшись із Петербурга в Херсон, навіть обіцяв Єлисаветрадській міській управі два місяці працювати безплатно. А управа зверталася в Академію мистецтв із запитами про професійну спроможність Лишневського. У червні 1895 року губернатор дав згоду на те, щоб Лишневський обійняв жадану посаду. За пів року до того Хацкель Меєрович Лишневський перейшов з іудаїзму в християнство і став називатися Олександром Львовичем. Прийняли християнство і його дружина Сара та діти Борис і Віра. За шість років проживання в Єлисаветраді у Лишневських народилося ще троє дітей – Надія, Любов і Гліб. З їхніх метричних документів Володимир Поліщук дізнався, що їхніми «воспреемниками» (хрещеними батьками) були багаті й авторитетні єлисаветградці – підприємці, землевласники.

Розповідаючи про творчі здобутки архітектора Лишневського у Єлисаветграді, Поліщук передусім послався на резюме, яке той подавав 1908 року у Санкт-Петербурзі, претендуючи там на посаду старшого техніка міської управи. У резюме Лишневський повідомив про десять своїх робіт, виконаних у Єлисаветграді. Це – будівлі Єлисаветградської громадської жіночої гімназії, Єлисаветградського земського реального училища, лікарні Червоного Хреста (або святої Анни), міської скотобійні, відділення Державного банку, трамвайного депо, Пушкінського народного училища, Великої синагоги, міські торгові ряди і два дерев’яні мости через Інгул.

– Які там красиві фасади! – краєзнавець попросив присутніх при нагоді звернути увагу на будівлю колишньої жіночої гімназії, тепер ЦДУ імені Винниченка, спроєктовану 1899 року Лишневським і споруджену у 1901 –1904 роках, вже після його від’їзду в Петербург.

Але, за словами Поліщука, ліпнина всередині ЦДУ імені Винниченка суттєво програє внутрішньому оздобленню будівлі колишнього Держбанку (напроти теперішньої обласної ради), зданої в експлуатацію, імовірно, 1900 року – коли Лишневський ще був міським архітектором. Багатство інтер’єрів будівлі колишнього Держбанку краєзнавець пояснює тим, що саме Лишневький і залучав висококваліфікованих майстрів до внутрішніх робіт.

– Залучав тих, кому довіряв. За це й поплатився.

Стосовно лікарні Червоного Хреста. Володимир Поліщук вважає несправедливим, що авторство проєкту цієї будівлі приписують Якову Паученку. Насправді, як стверджує краєзнавець, Паученко, працюючи виконробом, лише вніс невеликі зміни до проєкту, розробленого Лишневським. Коли споруджувалася лікарня (1902 – 1904 роки), Лишневський жив і працював у Петербурзі.

А от автора проєкту, за яким у 1895 – 1897 роках перебудовано Велику синагогу, Поліщуку встановити не вдалося. Проте немає сумнівів, що виконробом був Лишневський.

Про причетність до спорудження в Єлисаветграді торгового дому Заславського, приватних особняків Ельворті, Барського та ще кількох будівель Лишневський вказав у резюме, яке подавав 1912 року в Петербурзі, висуваючись в академіки архітектури. Однак Володимир Поліщук так і не натрапив на документ, з якого безумовно випливало б, що Лишневський розробив проєкт торгового дому Заславського (зруйнованого 1976 року, на його місці тепер – пам’ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС). Міг бути Лишневський і автором проєкту триповерхового будинку Заславського на тодішній вулиці Безпопівській (тепер Гоголя, нині там поштамт), вважає Поліщук. Принаймні, він має підстави вважати, що під наглядом архітектора Лишневського зводилася ця красива будівля.

Про деякі свої роботи в Єлисаветграді Лишневський не згадав ніде (або таких згадок досі не знайдено). Серед них – будівля Кущівського народного училища, де тепер – один з корпусів НВО № 1. Торік у Кропивницькому вийшла у світ книжка «Він прикрасив місто вишуканими будівлями» (Володимир Поліщук – один з авторів), з якої можна дізнатися багато цікавого про об’єкти архітектури, до яких причетний Лишневський. Ознайомитися з нею можна на сайті Обласної бібліотеки імені Чижевського.

Поліщук наголошує, що архітектурні рішення Лишневського – різноманітні, що той не віддавав переваги одному стилю, дотримувався еклектичного методу, слідкував за модними тенденціями і, очевидно, виконував волю замовників,враховуючи їхні смаки і платоспроможність. А до будівельників був суворий і вимогливий.

Чому ж Лишневський не затримався в Єлисаветграді? Крає­знавець Поліщук пояснює це так. По-перше, на міського архітектора звалили багато обов’язків – відповідав і за будівництво, і за ремонт доріг, і за благоустрій. Було багато клопоту з будівельними проєктами – їх доводилося переробляти після того, як управа змінювала місце запланованого будівництва чи вносила корективи у кошторис. Платили міському архітектору мало – у рік 1200 рублів плюс 300 проїзних. Підробітками займатися не дозволяли. Лишневський ще й став об’єктом нападок з боку представників будівельного бізнесу. Ті поскаржилися на нього в управу. Мовляв, занадто прискіпливий при виборі підрядчиків, бере приватні замовлення на шкоду службі. Розглядаючи кляузу, хтось із чиновників зауважив, що в роки архітекторства Лишневського місто покращало, тут появилося багато цікавих будівель. Тим часом фігурант скарги покинув службу в Єлисаветграді й поспіхом виїхав з родиною в Санкт-Петербург, де згодом став одним з провідних архітекторів. Хоча незадовго до того отримав у Єлисаветградській управі дозвіл на будівництво власного будинку на Петрівській (тепер Шевченка) вулиці, де придбав садибу.

1901 року міським архітектором Єлисаветграда призначили Олександра Кишкіна. Йому дали зарплату вдвічі більшу, ніж Лишневському. Він пробув на цій посаді три роки. Не затримувалися й наступні архітектори. Лишневський же, влаштувавшись в Санкт-Петербурзі, приїздив в Україну, брав участь у будівельних проєктах під Києвом, у Катеринославі, працював у Смілі. А в Єлисаветград його, здається, не тягнуло.