«З теплом сердець кожного світанкового промінчика»

3 липня на сцені обласної філармонії кропивничани та гості міста побачили яскраве і проникливе театралізоване дійство, присвячене 20-й річниці народного хореографічного ансамблю «Світанок».

Наскрізним образом цього концерту став образ України – незламної, гордої, працьовитої, вродливої. Палітра програми була яскравою і різнобарвною. В ній були номери, засновані на українських народних танцях, що характеризують колорит Буковини та Центральної України, Галичини та Полісся, запальні танці грузин та ромів, а також номери сучасного танцю з елементами балету. Фінал концерту віншувала думка про те, що, попри весь драматизм і трагедії війни, життя перемагає. Перемагає завдяки мужності й волі захисників, завдяки збереженню традицій і культури.

У постановці взяли участь вихованці підготовчої, молодшої, середньої та старшої вікових груп ансамблю, студенти ЦДУ імені Винниченка, солістка театру корифеїв Олеся Бушмакіна.

Як сказав згодом керівник ансамблю Максим Печененко: «Ми готували це дійство в постійних тривогах, більша частина репетиції відбувалась в укритті, без світла, але з теплом сердець кожного світанкового промінчика, кожного маленького і великого артиста. Підтримка ЗСУ, участь у благодійних заходах, виступи в госпіталях, збір коштів на потреби ЗСУ – принципова позиція колективу. Це – знак подяки ансамблю “Світанок” Силам Оборони України».

Після того як Максим Печененко оголосив зі сцени, що в залі присутні захисники і захисниці України, а також члени їх сімей, глядачі влаштували військовослужбовцям приголомшливі овації.

Нагадаємо, хореографічний ансамбль «Світанок» засновано у 2004 році на базі Кропивницького НВО №25. Нині народний хореографічний ансамбль «Світанок» КЗ «Ліцей “Європейська освіта” Кропивницької міської ради. Вже багато років він славиться своїми яскравими, неординарними виступами, новаторською хореографією. Головною метою у колективі вважають збереження кращих зразків народного танцю, розвиток і примноження саме народних постановок. Нещодавно ансамбль став одним із переможців обласного відбіркового туру VII Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського і представлятиме наш регіон на всеукраїнському відбірковому етапі конкурсу.

Далі пропонуємо до вашої уваги експрес-інтерв’ю з Максимом Печененком.

– Скільки приблизно дітей навчились танцю за 20 років?

– Порахувати важко. Мені здається, тисячі. Поясню чому. Ми набираємо діток, яким п’ять-шість рочків. Раніше, у довоєнні часи, набір складав до 60 дітей. Але навантаження великі, графік плюс дисципліна, не всі витримували. До п’ятого чи шостого класу залишалось тридцять – сорок. Якщо до одинадцятого класу залишається п’ять – шість, то це дуже добре. Порахувати чітко, як в школі, майже неможливо. Хтось ходив у «Світанок» рік чи два, хтось – п’ять, хтось більше.

– Хто з ваших вихованців танцює нині у дорослих ансамблях («Зоряни», Вірського)?

– На жаль, небагато людей залишається професійно працювати в хореографії. В нашій країні це не високооплачувана робота. Наша випускниця Юлія Ратушняк працювала деякий час в театрі музики, пісні і танцю «Зоряни», нині провідна артистка ансамблю «Гуцулія» в Івано-Франківську. Ще декілька наших вихованців танцювали в «Зорянах», але недовго. Тому не буду називати їхні прізвища. А решта дітей по закінченню школи вступають в різні навчальні заклади не за хореографічною освітою. Серед них є прекрасні медики, є педагоги, є ті, хто служать в Збройних силах України.

– Назвіть їх, будь ласка, і скажіть, чи надаєте їм якусь допомогу?

– Один з наших хлопців, що виходив в образі воїна в театрі тіней, хотів піти на службу, але його не брали за станом здоров’я. На той час він вже довго не танцював. І тут я йому запропонував взяти участь у виставі «Тінь весни» саме у театрі тіней. Він відіграв цю виставу і після цього пішов захищати країну. Його звати Олександр Мельник. Наші хлопці служать і в теробороні, і на передовій. Багато батьків наших вихованців так само воюють. Є дівчинка, яка ще до початку широкомасштабної війни поступила на навчання на військову кафедру і скоро має її закінчити.

Якщо звертаються по допомогу, ми проводимо благодійні акції, збираємо кошти і надсилаємо тим, хто їх потребує. На сьогодні, принаймні усі мої випускники, абсолютно усім забезпечені.