Нещадна вдячність батьківщини

Нещодавно офіційні органи озвучили кількість солдат, що за час повномасштабки оголошені в СЗЧ. Десь 60 тисяч, і ще десь 30 – дезертирство (це коли втік з бойових позицій чи з ППД зі зброєю). Будь-хто з реальної армії певен, що справжні показники гірші. Просто тому, що у багатьох випадках СЗЧ не реєструються, приховуються, замовчуються. Хоча і так цифра вражаюча. Чому тікають люди? Причин багато – від простого нормального страху до сволочизму командирів і обману по грошах. На жаль, усе це є. Останнім часом про це нарешті почали говорити вголос. Додам ще від себе.

Так, військовослужбовці в країні, яка воює, не набагато відрізняються від кріпаків часів царату. У добрих підрозділах вони хоча б як працівники у вимогливого хазяїна, який поважає своїх людей. Але це рідкість. Люди тікають не тільки від командирів-м’ясників. На жаль, в армії багато системної, загальної неповаги до воїнів.

Візьмемо статус УБД. Робиться все, щоб як можна менше людей і якомога пізніше його отримали. Мабуть, щоб менше було пільговиків. Особисто я отримав цей статус вже тоді, коли у взводі загинуло троє і з десяток пішло в СЗЧ. Майже вісім місяців у мене, прямо скажемо, вкрали, як у майже всіх. Міг би раніше мати пільги по комуналці та син раніше отримував би додаткову стипендію як син учасника бойових дій. Це є повсюдно. У мене є товариш з іншої бригади, конт­рактник більше чотирьох років, з них рік на обороні Авдіївки, має складне поранення – так у нього немає УБД! І таких багато, процес спеціально гальмується. Це принизливо і геть не мотивує.

Гроші. Дуже багато з нас з подивом вдивлялися в СМС з повідомленнями про чергову порцію бойових (перша частина – це за перебування в зоні бойових дій, друга – за виходи на нуль, нараховується окремо). Дуже часто губляться дні, коли тебе сто разів могли вбити, це не перебільшення. Як так?! Командири відсилають до «фініків», так звуть бухгалтерію, ті відсилають дуже ввічливо у напрямку російського корабля.

Ще грошовий аспект. Більшість бійців впевнені, що замполіти (заступники з морально-психологічного забезпечення) існують лише для задувки підлеглих. Тобто взяття проб на алкоголь у солдат. Ніякої іншої діяльності за ними дуже часто ніхто не бачив! Задувка тягне за собою позбавлення премії та бойових. Враховуючи те, що бойовий стрес багато хто знімають саме алкоголем, а не душевними бесідами з офіцерами з Групи контролю бойового стресу (є й такі, аякже!), то задувають багатьох. Теж непоганий метод економії на бойових, обстріляних, досвідчених бійцях. Ох, як це їх мотивує йти помирати далі… А я ще пам’ятаю бесіди замполіта у ленінський кімнаті казарми в Радянській армії. Так чи інакше, тоді вони хоч розмовляли з бійцями, а зараз заступник з МПЗ часто це лише задувка, іноді заповнення якихось дурних анкет, і… може, десь вони ще щось роблять з бійцями. А, згадав, ще вони знімають на відео та виступають свідками під час відмови бійця виконати зачитане бойове розпорядження, і етапують його до ДБР, звідки тому дорога в дісбат, на гауптвахту або в тюрму.

Відпустки. Я служу більше півтора років і ще офіційної відпустки не мав. Спочатку я як командир вирішив, що мають сходити всі у взводі, хто залишився, а потім був наказ по батальйону – нема відпусток нікому. Бо нема людей. Бо по шпиталях і… в СЗЧ! Ще й з тієї причини, що рік не бачили дружин і дітей! Рятують відпустки по-сірому і… СЗЧ.

Медицина. Ледь не щодня ми бачимо чергового представника дотичної до війська медицини з черговими мільйонами доларів чи гривень у менш вправних. Кожен з нас не раз проходив горезвісні ВЛК, я зараз не про військкомати навіть. Усі в армії добре знають, через що треба пройти , аби тебе визнали обмежено придатним, – це пекло. Глухий, сліпий, кульгавий, хворе серце, поважний вік – для ескулапів з цих комісій цього не існує. Якщо тебе не заносять в кабінет на ношах з тиском 240 на 150, то ти придатний! Навіть офіційно в їхніх керівних паперах прописано, наприклад, що ішемічна хвороба серця – не привід відпустити тебе з дружніх обіймів армії. Те, що інсульт або інфаркт на нулі – це 100-відсоткова смерть, нікого не хвилює. Я навіть не можу порахувати, скільки маю знайомих з покаліченими, простріленими ногами, з металевими стрижнями замість кісток, яких визнають раз по разу придатними. Та він до позиції не те що не добіжить, він в беху чи на беху не залізе. І дошкандибає скоріше до смерті, ніж до позиції, бо легка малорухома мішень. Але…

Чомусь нема сумнівів, що це не просто масова жорстокість та відсутність серця у лікарів. Ні, це цілеспрямована зла політика всієї системи. Не вИзнає лікар тебе здоровим, втратить роботу, якщо цивільний, або сам піде на нуль, якщо військовий. Повірте, військові ненавидять лікарів з ВЛК не менше, ніж працівників військкоматів і депутатів Верховної Ради. І чимало з них, отримавши ганебний, цинічний висновок щодо стану здоров’я, шкандибає в СЗЧ.

Цей перелік можна ще продовжувати. З цими страшними проблемами треба щось робити, бо інакше армія буде й далі сипатися. Держава вкрай зневажливо у багатьох аспектах ставиться до тих, хто її боронить. Слова про «наших героїв», «відважних захисників» залиште для телемарафону, тут вони нікого не гріють і навіть викликають відразу.

Щось про таке казали у «Плані Перемоги», я не дочувся, можливо…