«Потрібно завжди ідентифікувати себе як українця»

Останні два з половиною роки всі зустрічі та численні листування з нашим земляком, відомим художником із Франції Віктором Орлі (Геннадієм Гребньовим) починалися і закінчувалися одним і тим самим запитанням: «Майстре, коли ви повернетесь до творчості?». Зазвичай відповідь теж була одна: «Зачекайте, є більш важливі справи».

Про ці важливі справи ми не раз писали в «УЦ»: сотні маніфестацій на підтримку України в марсельському порту, більше тридцяти фур з гуманітарними вантажами, які Орлі не раз супроводжував до Кропивницького і далі на схід та південь.

Та все ж це сталося! Одна за одною дві виставки – у Марселі й Лозанні – знов привернули увагу поціновувачів художнього мистецтва до потужної та яскравої творчості Майстра. Вона вражає своєю емоцією, відірвати свій погляд від ірисів Орлі неможливо. А ще краще дивитись і слухати його сповідь.

– Повернення в мистецтво для мене було доволі непростим. Непростим у зв’язку з тим, що я повинен був відмовитися від багатьох речей, які робив протягом 2,5 років для України. Для України, для українців… Це допомога біженцям, допомога з пошуком роботи, з пошуком житла, це гуманітарна допомога, це маніфестації. І для мене було досить складно полишити ці справи й зайнятися мистецтвом. Притому, що мистецтво – це моя основна робота, робота, яка дає мені можливість заробляти кошти так, як і всім, хто працює в своїй галузі, за своєю спеціальністю, за своєю професією.

Відомий французький художник і волонтер, наш земляк Віктор Орлі (Геннадій Гребньов) – про своє повернення до мистецтва.

Спочатку я делегував проведення регулярних маніфестацій іншим активнім українцям, які зазвичай роблять це прекрасно, можливо, навіть краще, ніж я.

Гуманітарна допомога… Ми переорієнтувалися й почали реалізовувати зовсім інші проєкти, які дали мені можливість віднайти певний час і приділити увагу палітрі, полотнам, пензлям. І ось уже три місяці, як я почав працювати біля станка. Чому? Тому що чітко розумію, що на своєму місці як митець, як художник, я можу зробити для України набагато більше, аніж тоді, коли буду носитися по лікувальних закладах, збирати медичні ліжка чи візки, що, звісно, теж дуже потрібно для України, але нашій країні ще потрібна така потужна підтримка, потужне лоббі, яке досягається за рахунок роботи окремих митців, які, наприклад, зі сцени виконують оперні арії й у кінці проголошують кілька слів на підтримку України. Це колосальна робота, яку потрібно робити на всіх абсолютно рівнях. Спортсменам, артистам, художникам, співакам, кому завгодно, але всюди постійно проголошувати імя України для того, щоб це звучало, для того, щоб дійсно Україна була на вустах і Україні допомагали.

У моїх словах, можливо, є багато патетики, але це реальні речі, над якими потрібно працювати всім і кожному абсолютно. Кожний, хто є професіоналом у своїй галузі, чи то інженер, чи то науковець, який працює за кордоном… Потрібно завжди ідентифікувати себе як українця. І чим вище буде рейтинг того чи іншого артиста, інженера, співака, музиканта, тим буде звучніше його слово, тим буде потужніше його месседж, і він буде більш доступним та дотичним до тих, від кого залежить допомога Україні.

Тепер залишимо патетику. Поговоримо про іриси. Три місяці тому я розпочав серію робіт, присвячену ірисам Провансу, які оспівували Ван Гог і Моне. Іриси Провансу є неймовірними у своєму кольорі, у своїх формах. І вони не можуть залишити байдужим жодного художника, який хоч коли-небудь малював квіти. Для мене це певним чином магічна квітка, яка дивує іноді своїми формами – від простих до неймовірних, просто казкових форм, які утворюють танець, схожий на танець метеликів.

У мене є серія робіт, яку я робив у 16-му році, що була присвячена ірисам. І ця серія називалася «Іриси. Квітка королів, танець метеликів». Вони мали номери: один, два, три… і так далі. З цих робіт залишилося дуже мало, їх, по-моєму, залишилось лише дві. І тому виникла необхідність повернутися до цієї серії й зробити нову.

Так, іриси – квітка королів. Усе почалося із історії французького короля Кловіса. Король Кловіс мав битву із варварами, і його нечисельний загін був розбитий. Кловіс тікав і врятувався лише тим, що впав у поле ірисів, і варвари його не знайшли. Кловіс підвівся, взяв примяту ним квітку, й сказав: «Віднині ти будеш квіткою королів». Цю традицію підтримав у подальшому один із успішних королів, Франциск І, який був онуком Анни Київської, і вже потім Людовік XIV остаточно закріпив статус королівської квітки за ірисом. Не лілії, а саме іриси.

Але це королівська історія. Моя історія зовсім інша. Мене приваблює в ірисах їхня форма, колір. Коли оксамитовий колір на сонці, він відблискує глибоким червоним кольором. У тіньовій стороні на згибі він дає майже чорний фіолетовий колір. Це так цікаво – спостерігати за переливами кольорів, за змінами форм, за грайливими пелюстками, які розвиває містраль, і потім переносити все це на полотно. Думаю, я ще не зробив своєї кращої роботи із серії «Іриси». Вони будуть мати продовження трошки пізніше. Але ці іриси, цю нову серію я представив на своїй виставці, у своїй галереї, для огляду, для того, щоб зафіксувати своє повернення у світ мистецтва, для того, щоб констатувати, що я знову працюю. Працюю для себе, працюю для вас, для всіх, кому є небайдужими форма, колір і емоція, та позитивна емоція, яку я закладаю у кожну свою роботу.

Крім моїх робіт на виставці галерея представляє роботи двох художниць – Поліни Козакової (Pauline) і Дарії Забродської, двох талантів, які через роботи проголошують свою філософію, своє бачення світу, своє сприйняття прекрасного. Я думаю, це, мабуть, є перекликом поколінь, коли ті, хто вже чогось досяг, передають свій досвід і закликають у творче майбутнє молодих митців. Я думаю, ми їхні імена ще почуємо й будемо радіти тому, що ми їх знали раніше.

Але не тільки це. Я думаю, дуже важливо сказати про те, що життя продовжується, людство не загине за жодних умов. І, власне, не краса врятує світ. Саме людство має певний імунітет, і Космос, він теж, створивши людину, дасть можливість їй вижити тільки для того, щоб життю, яке насправді є прекрасним, було продовження.

Я щиро бажаю Україні вистояти у цьому протистоянні, у цьому скаженному, дикому, неймовірному протистоянні, де задіяні не лише Україна і агресуюча сторона, а де дуже багато гравців, які зацікавлені в тому, щоб війна в Україні продовжувалася. Я думаю, що Господь Бог не полишить Україну, ми обов’язково переможемо. Дуже прикро, що ціна тому дуже висока. Ми вже заплатили величезну ціну за те, що вистояли. І доведеться ще немало заплатити для того, щоб перемогти. Я бажаю нам Перемоги! Слава Україні!

Фото надані Віктором Орлі.