Весь минулий рік ми постійно переписувалися із провідним оглядачем «УЦ», старшим сержантом ЗСУ Геннадієм Рибченковим. На його прохання я надіслав йому «Новою поштою» кілька романів Еріха Марії Ремарка. Треба сказати, що ми обоє, не домовляючись, побачили – він з фронту, а я з тилу – подібні риси описаної німецьким письменником Першої світової та нинішньої, російсько-української воєн. Захотілося розвинути тему, і я звернувся із запитанням до людей, у чиєму літературному смаку та історичних знаннях сумніватися не доводиться.
– Яка історична подія чи літературний твір викликає у вас певні асоціації з російсько-українською війною?
Олег Ладиженський, письменник:
– Мабуть, це повість «Хлопець із пекла» братів Стругацьких. Пекло війни – жорстокої, виснажливої, нещадної, яка не знає моралі та законів. Молодий солдат, одурманений пропагандою, сповнений ненависті, готовий виконати будь-який наказ начальства. І коли це вовченя, яке не вміє розмірковувати, висмикують з рідного пекла у благополучне середовище поза війною (і навіть поза його рідною планетою), юний вбивця крок за кроком, важко й болісно усвідомлює, на що його перетворило «вище керівництво», розуміє, що можливі інші принципи співіснування людей. Фінал з його поверненням додому, коли вчорашнє вовченя поводиться всупереч усім колишнім настановам, – кульмінація книги.
У нашій сьогоднішній війні час її припинення ще не настав. Усвідомлення її жахливих наслідків з боку ворога теж не сталося. Але живемо далі, боремося й плекаємо надію на краще.
Сергій Іванов-Малявін, видавець, блогер:
– Практично все нагадує. Зараз найбільше ті твори, що описують німців після Першої світової або вішистську Францію. А в перспективі – життя в повоєнній країні, яка є частиною попередньої. З фантомним відчуттям втрачених кінцівок.
Денис Богуш, політолог:
– Тут, я думаю, мова повинна йти не про один твір. Це багато творів, уся історія заборон української мови, історії нації, нищення пам’яток, вкрадення пісень, артефактів – усе є відповіддю на цю війну. Це є продовження війни, яка була мінімум 400 років. Нічого кардинально не змінюється. Усе продовжується і буде продовжуватися, поки існує путінська росія. Тільки коли вона розколеться на великі шматки, тільки тоді ця війна припиниться.
Юрій Митрофаненко, історік:
– Історична подія – війна Совєтського Союзу проти Фінляндії, або Зимова війна 1939 – 1940 рр. Тому що це також приклад, як невеликі числом, але сильні духом можуть успішно боротися із чисельнішим та краще озброєним ворогом. Фінляндія втратила території, але зберегла незалежність. У обставинах, які склалися для Фінляндії, то була перемога фінів. Україна також може втратити території, але збереження незалежності та суверенітету значної території буде нашою перемогою!
Ян Валєтов, письменник:
– Що стосується історичних подій, то війна завжди асоціюється з війною. Якщо говоримо про літературні твори, то є така повість Стівена Кінга «Туман», в якій невелике американське містечко зазнає нападу містичних створінь, зникаючих в тумані. Завершується все не дуже добре. Або другий варіант: книга Макса Брукса «Війна Z», у якій йдеться про нашестя зомбі, – і там теж закінчується не дуже добре. Погані в мене асоціації з усім цим, і літературні твори, які я згадую, не є, м’яко кажучи, зразками оптимізму. Але надія в них завжди є – десь там у кінці. А в тому, що виникають такі асоціації, нічого дивного немає, тому що полчища якихось зомбованих людей, що лізуть на нас, ніяких інших асоціацій викликати не можуть.
Максим Бужанський, літератор, політик:
– Серед історичних подій найпомітніші асоціації з російсько-українською війною викликає період початку Другої світової війни, напад Німеччини на Польщу. Щодо художнього слова… то, мабуть, я виділив би промову прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчілля в парламенті після повернення з Ялтинської конференції в лютому 1945 року. Там напрочуд точно розставлені всі акценти, розкрито, як Польщу віддали на поталу Німеччині, і проглядаються прямі аналогії з причинами та перебігом російсько-української війни.
Навіщо і як встановлюється факт проживання однією сім’єю