Україна – не Ізраїль?

Відносини між країнами складалися, м’яко кажучи, дуже непросто. В Україні після довгих років радянського заморожування потихеньку почали симпатизувати Ізраїлю з початком незалежності (української) і різко полюбили його під час війни з росією.

Українці теж захотіли мати армію з надсучасним озброєнням, сотнями тисяч навчених резервістів, яких можна мобілізувати за кілька годин. Вони воліли дати агресивним сусідам таку ж жорстку відповідь, щоб ті трималися якнайдалі на довгі роки. Правда, далі бажання і розмов справа не пішла, хоча ЗСУ багато чому навчилися у ЦАХАЛу.

Втім, йтиметься не про схожість чи відмінність двох держав і народів, а про здатність України повторити (хоча б у загальних рисах) дорожню карту Ізраїлю на шляху до миру. Звісно, Україна – не Ізраїль, але варто спробувати.

Вихідними даними в нульових точках цієї дорожньої карти в обох ситуаціях є абсолютна недоговороспроможність сторін, ба більше – небажання лідерів країн вдаватися до компромісу. Простіше кажучи, вони дуже по-різному бачать закінчення війни.

Експерти стверджують, що мирного плану, який можна покласти на стіл і обговорювати, фактично не було ні в Ізраїлю, ні в ХАМАСу. По суті – глухий кут. Команда Дональда Трампа розв’язала цю проблему у своєму стилі: на замовлення Білого Дому проєкт угоди розробила консалтингова компанія колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера (Tony Blair Institute For Global Change) за участю Boston Consulting Group.

Логічно ж – якщо не можете самі, потрібно замовити тим, хто може! Не впевнений, що гіперамбітні лідери України та росії легко погодяться на «чужий» план, але в Трампа є залізний аргумент: спрацювало в непримиренних Ізраїлю та ХАМАСу – спрацює і у вас.

Дуже важливий з моєї точки зору момент: із планом, який замовили компанії Тоні Блера, працювали Стів Віткофф і Джаред Кушнер (друг і зять Трампа), а від Ізраїлю – міністр Рон Дермер. Якби деталі плану узгоджували безпосередньо з Беньяміном Нетаньягу, це суттєво подовжило би процес. Необхідно, щоб аналогічна робота під час підготовки мирного договору між Україною та Росією також велася між групами повноважних переговірників – без безпосередньої участі президентів.

На фінішній фазі непрямих переговорів Ізраїлю і ХАМАСу, у яких брали участь, окрім американців, представники Катару, Туреччини та Єгипту, знову виникла, здавалося б, непереборна безвихідь – хамасівці вимагали гарантії, що Ізраїль не поновить війну одразу після звільнення ізраїльських заручників. У цей момент Кушнер і Віткофф без зволікань вирушили прямо на віллу до переговірників і, по суті, від імені Трампа такі гарантії надали. Останнім аргументом стали слова Віткоффа бойовикам ХАМАСу, що заручники тепер – «швидше тягар, ніж цінний актив». І угоди досягнуто.

Останній приклад з особистою участю американців наочно демонструє колосальну роль посередників у таких переговорах. Володимиру Зеленському, який вважає за краще діяти за принципом «будь-яку біду руками розведу», добре було б у такій ситуації стримати емоції та амбіції, як зробив це Беньямін Нетаньягу, у якого амбіцій і упертості (ледве не написав «упоротості») аж ніяк не менше, ніж в українського президента.

Дуже важливу роль у просуванні та укладенні угоди про закінчення війни, крім самого Дональда Трампа і його команди, зіграли так звані агенти впливу. Це мільярдери, які мають колосальний вплив на економіку цілих країн і регіонів. Їхня активність створила необхідне тло для реалізації «сдєлки» як в Ізраїлі, так і в арабських країнах.

Як приклад – участь у мирному процесі Мірьям Едельсон, однієї з найбагатших жінок світу, чиї статки оцінюються приблизно в 40 –41 млрд доларів.

Серед тих, хто міг би підтримати Україну, чимало гучних і впливових імен. Взяти хоча б киян за народженням Яна Кума (співзасновник WhatsApp) і Макса Левчина (співзасновник PayPal). Участь у завершенні російсько-української війни – серйозна гуманітарна інвестиція не тільки для політиків, які щосили готові допомагати Дональду Трампу, а й для лідерів світової економіки – треба тільки створити для них комфортну платформу.

…Дональд Трамп під час своєї промови в ізраїльському Кнесеті чітко дав зрозуміти, що мир в Україні є його наступним пріоритетом. Як то кажуть, ваші слова, Дональде Фредовичу, та Богу у вуха.