Академічний театр ім. Кропивницького чи не десятий, де здійснили постановку п’єси «Алло» С. Марена (псевдонім Сергія Пономаренка). Певно Олена Горбунова, яка її зрежисувала, відчула, що матеріал це дуже благодатний. Там є над чим попрацювати. Час, обставини і характери героїв настільки виразні, що зіграти їх посередньо просто неможливо. А за наявності таких харизматичних акторів як Ірина Ликова та Юрій Тушевський, тим паче.
Вірогідність цього дзвінка була мізерно мала. Але він спрацював, як ефект метелика, тобто став каталізатором кардинальних змін у долі головних героїв. І якщо поміркувати, у можливому спасінні людства.
Фелікс у відчаї… 1507-й день у бункері. Що поза ним – ядерна зима чи убивча радіація – він навіть уже не хоче уявляти. Здавалося б, він на межі існування. І готовий покінчити з життям. Та протягом кількох діб ця межа поступово відсувається. Потім зовсім розчиняється. Так само поступово, але не без внутрішньої боротьби, його самотнє життя наповнюється новим сенсом.
І все це лише через випадковий дзвінок з іншого бункера. Це Марго, навмання набираючи різні номери, в останню мить зупинила самогубство Фелікса. Вона, на відміну від свого візаві, зуміла подолати і смерть рідних, і страх самотності, прожила і прийняла свій біль, вигадавши новий спосіб життя. Пройшовши через травму, створила комфортний простір для свого проживання в бункері. І це гарно підкреслювали декорації, зроблені на контрасті двох кімнат. Попри все, за тією невимушеністю й легкістю, з якою пані Ірина подає цей образ, ми бачимо драматизм їх стосунків. А якщо ширше і в контексті цієї війни – трагедію людства.
Поступово героїв захоплює вир почуттів. Дзвінки Марго, як вприскування дофаміну, виводять Фелікса з депресії, інтригують, додають цікавості і нарешті формують впевненість: «Я не безсилий, мене чують, я крутий! Я можу, я кохаю, я живу!» А з тим у їхнє спілкування повертаються сварки й взаємні звинувачення, жарти і погрози, спогади і пристрасті. Їхнє телефонне спілкування повертає їм смак життя. Чи гірко-солодку його ілюзію? Бо ситуація насправді фантасмагорична. І вона про те, що наслідки війни – це не лише про розруху і втрати. Це про ту ціну, яку у цей час сплачує душа. Про те, чи залишаться людяними ті, хто вірогідно врятується після Апокаліпсису.
Що примітно, Сергій Марен використав для назви п’єси повну семантику слова «Алло», яким нині послуговуються в усьому світі, хоча майже ніхто вже не розуміє, як і звідки воно увійшло в лексикон. Маргарет Алло – наречена винахідника телефону Грехема Белла. Це перше слово, яке він промовив під час початкової перевірки свого апарату. Отже, свою героїню автор не випадково назвав Марго.
У п’єсі, наскільки мені відомо, фінал відкритий. На останнє «Алло» Марго не чує відповіді – Фелікс йде на зустріч до неї і, швидше за все, гине. Проте Олена Горбунова подарувала глядачам щасливий кінець – обійми закоханих.
Нардеп Олена Шуляк: Ціни на електроенергію для населення залишаються незмінними цієї...