Планували поговорити лише про капітальний ремонт стоматполіклініки на Шевченка, але розговорилися. Виникло багато запитань, і відповіді були цікавими, і знайти час для спілкування з журналістами начальнику УКБ не так просто. Отже, наш співрозмовник – начальник управління капітального будівництва Кропивницької міської ради Сергій Білокінь.
– Сергію Валентиновичу, ви очолюєте управління вже шість років. То хто ви – чиновник чи будівельник?
– Будівельник. Моя трудова діяльність почалася зі звичайного різноробочого. Після школи працював на будівельному виробництві. Це були дев’яності роки, кооперативи. Потім будівельний технікум, служба в збройних силах. Потім повернувся в технікум, закінчив. Знову працював на будівництвах. Два роки був майстром виробничого навчання у восьмому ПТУ. Після цього поїхав у Київ, де закінчив національний університет і дванадцять років працював, займався реставрацією, був майстром, виконробом, начальником дільниці.
Повернувся в Кропивницький і почав все спочатку. Не було роботи, десь підробляв. Через службу зайнятості влаштувався в компанію «Гідроспецбуд». Моє так би мовити знайомство з міською радою відбулося під час встановлення перегороджувальної споруди на Михайлівській. Після того мене запросили на роботу в управління. Був спеціалістом, заступником Віктора Ксеніча, і з 19-го року на посаді.
– Що ви побудували в місті за шість років?
– Арка, ЦНАП. Реконструкція вулиці Полтавської. На повороті, де зробили кільце, був дуже складний об’єкт. Ця ділянка насичена всіма мережами: тепло, вода, газ, електроенергія, мережа «Електротрансу». Складний, але цікавий об’єкт. А ще реставрація музичної школи, нове терапевтичне відділення на Валах. Дуже гарна 31-ша школа. Укриття в школах і садочках і заміна вікон. І 54-квартирний будинок ввели в експлуатацію.
– Наскільки активно вам зараз допомагають європейські партнери?
– Скажу відверто: або ми не навчилися з ними співпрацювати, або в них є якась пересторога. Наприклад, вже тричі приїжджала Міжнародна організація міграції. Відомий факт, що в державі є проблема з житлом для внутрішньо пернміщених осіб. Місто Кропивницький має колосальний потенціал – територію. Ще до великої війни управління архітектури розробило детальний план території 102-го мікрорайону, який був передбачений на 9,5 тисячі населення. Там мала бути школа, садочок, інші заклади соціально-культурного призначення. Тридцять вісім гектарів, тільки інвестуйте. Ми пропонуємо, проєкт дивляться, на цьому все закінчується.
Ми співпрацювали з Червоним Хрестом. В селищі Гірничому було приміщення першого поверху багатоповерхівки, яке не використовувалося. Ми його капітально відремонтували і влаштували там гуртожиток для ВПО. Червоний Хрест забезпечив це необхідними меблями, міськрада – сантехнікою, бойлерами, пральними машинами. Все вийшло добре. Після цього Червоний Хрест мав намір продовжити співпрацю в цьому напрямку, і ми взялися за ремонт частини приміщення на Василя Нікітіна. Але нашим партнерам обрізали фінансування.
Колишній гуртожиток в селищі Новому можна переобладнати під 105 смарт-квартир. Ця наша ідея сподобалася міжнародній організації НЕФКО, з якою ми вже співпрацювали. Підключилася бахмутська громада, яка зацікавлена в реалізації проєкту. І вже рік ведуться перемовини. Наче всі погодилися, але угоду ще не підписали. Чекаємо.
– Що змінилося у сфері будівництва за роки війни?
– Люди. Стало важче домовлятися. Наче все обговорили, потиснули руки, але потім зобов’язання не виконуються. Я маю на увазі підрядні організації. Якщо працювати в правовому полі, є договір, є виконані роботи. Але будівництво – це така специфічна галузь, що під час робіт виникають додаткові завдання, а це й додаткові терміни. І фінансування не стабільне. Ми розуміємо, що певний об’єкт можна зробити за три місяці, але якщо бюджетних коштів немає, то треба їх переносити на наступний рік. І підрядник цим користується.
Так, підрядчики бувають різні. Але я їх не вибираю. Останній рік на тендерах немає вибору. Раніше було шість-сім учасників, зараз один. Спеціалістів не вистачає. Багато воюють, а дехто зайшов у тінь – працюють приватно.
І ще щодо змін. Дуже знизився професійний рівень. І це видно по проєктних та будівельних організаціях. Зараз всі спеціалісти з інтернету. Не вистачає знань і практики. Останнім часом використовують штучний інтелект. А де голова? Інженер повинен мислити, а цифри брати з довідника.
– Багато хто каже, що будувати не на часі. Яка ваша думка з цього приводу?
– Будівельникам завжди є чим займатися, навіть під час війни. Якщо економіка переходить на військові рейки, необхідно будувати цехи, гуртожитки для працівників, фортифікації, дороги. Ми воюємо, але й економіка працює. Будівництво не повинно зупинятися. Є потреба у відбудові, в житлі для переселенців, в заводах.
Будівельна спеціальність завжди буде затребувана. Здавна, коли будівельники збираються на професійне свято, першим тостом звучить: «Бог створив землю, все інше – будівельники». В цьому є частка правди.
– І, власне, про стоматполіклініку. Що там робиться?
– Це проєкт, який було відібрано експертною групою Мінрегіону до участі в програмі «Відновлення України». Це кредитні кошти, які бере держава, і які в громаду надходять у вигляді безповоротної субвенції. Загальна сума складає майже 70 мільйонів гривень.
Передбачається створення сучасного стоматологічного центру для дорослих та дітей. Вже почався капітальний ремонт приміщення, збудованого в шістдесятих роках. Будуть замінені всі мережі, вікна, покрівля. Скажу так: із старого там залишаться тільки стіни, і ті підсиляться.
Благоустрій площі перед стоматполіклінікою увійшов у проєкт з безбар’єрності, і там вже ведуться роботи.
– Начальник управління капітального будівництва може лише планувати чи має право мріяти? Якщо так, то про що?
– Будь-яка мрія, якщо її написати на папері, перетворюється на план. А взагалі мрію завершити те, що вже запроєктовано. Площа Героїв Майдану – дуже хороший проєкт. Набережна – є цікаві розробки. Є проєкт мосту на Салганних Пісках. Хочеться все це реалізувати.
А ще хочеться більше житлового будівництва. Є в мене мрія, щоб працівники комунальних підприємств мали стимул для роботи на громаду міста. Вони працюють, а громада їм віддячує житлом. Місту не вистачає працвників ЖКГ, вчителів, лікарів. Їхні зарплати не дозволяють купувати житло, то треба їм допомагати. Житлове будівництво – це яскравий показник. Коли починають розростатися житлові масиви, заходить інвестор, це перевірено. Сподіваюся, що в Кропивницькому так буде. Наполегливо про це мрію.



















Неочевидне, але ймовірне