Сьогодні починаємо підбивати певні підсумки 2025 року та розповідати про плани на спортивний 2026-й. Гадаю, ніхто не має сумнівів, що найкращий атлет Кіровоградщини нинішнього року – Олег Дорощук.
Цей сезон став чи не найкращим у кар’єрі талановитого кропивницького стрибуна у висоту. Олег у блискучому стилі з найкращим результатом сезону в світі – 234 см виграв чемпіонат Європи у приміщенні в Нідерландах, вдруге поспіль посів друге місце на найпрестижніших змаганнях у світі «Діамантовій лізі» й був серед реальних претендентів на нагороди на чемпіонаті світу в приміщенні в Глазго (5-те місце) та чемпіонаті світу просто неба в Токіо (4-те місце). Дорощук саме в цьому році забронював за собою третє місце в світовому рейтингу, слідом за олімпійським чемпіоном і чемпіоном світу новозеландцем Кером та срібним призером чемпіонату світу 2025 року корейцем Ву.
Та цей сезон вже в минулому. Попереду нові старти, нові випробування та нові висоти. І саме про це ми поговорили з особистим наставником Олега Дорощука, заслуженим тренером України Геннадієм Здітовецьким.
– Геннадію Борисовичу, поговоримо про сьогодення та майбутнє. Коли завершили перепочинок і почали тренувальний процес?
– Із відпустки Олег вийшов ще 13 жовтня. А з 9 листопада по 1 грудня ми перебували на тренувальному зборі в Португалії, в Монте-Горду. Нормально попрацювали в плані загальної фізичної підготовки. Була можливість займатися на піску, на пляжі, в лісі, в тренажерних залах. Так що фундамент фізичної форми заклали гарний. Єдине, що мені на тривалий термін виїжджати за кордон важко психологічно. Але то таке…
– Що далі, які плани?
– Будемо продовжувати готуватися поки що тут, в домашніх умовах. Добре, що в Кропивницькому вони створені в нашій рідній ОСДЮШОР-2. У лютому Олег планує виступ на двох комерційних стартах. Наприкінці лютого – початку березня відбудеться чемпіонат України в приміщенні, який буде відбірковим до чемпіонату світу. Головний зимовий старт сезону пройде 20 – 22 березня 2026 року в польському місті Куявсько-Поморське.
Що стосується літнього сезону, то тут основним турніром буде чемпіонат Європи з 10 по 16 серпня в англійському Бірмінгемі. А з 10 по 12 липня у Львові запланований чемпіонат України, де буде визначатися остаточний склад збірної України. Ну й звісно, будуть в Олега інші міжнародні виступи, зокрема й Діамантова ліга, де він двічі вже ставав другим. Наразі стан здоров’я в мого учня начебто нормальний, і ми налаштовані на бойовий, сподіваюся, переможний сезон. Мотивація є, є велике бажання підкорювати нові висоти.
– А чи є якісь складнощі та проблеми?
– Засмутило те, що залишився без свого головного помічника. Перший учасник чемпіонату світу та Олімпійських ігор 2016 року Дмитро Яковенко нещодавно призваний до Збройних сил України. Це сталося, коли я перебував у Португалії, а Діма працював із іншими моїми стрибунами. І ось, коли він разом із своєю дитиною повертався додому з тренування, то потрапив до ТЦК. Звісно, що після цього вже нічого зробити було вже неможливо. Броні Яковенко не мав, нині він проходить базову військову підготовку в навчальному центрі. Нам залишається сподіватися на найкраще та підтримувати ЗСУ усіма можливими засобами.
– І останнє запитання. Яке ваше ставлення до реформи, яку зараз активно рекламує керівництво Міністерства молоді та спорту?
– Я зараз перебуваю в Києві на юнацьких змаганнях, де зустрічався з державним тренером із легкої атлетики Олексієм Сердюченком. Він переконував мене, що перехід на клубну систему може бути продуктивним і в легкій атлетиці. Зокрема, казав, що легкоатлетичні клуби активно працюють у Вінниці, Житомирі та Києві. І що батьки із задоволенням приводять своїх дітей в ці клуби й погоджуються за це платити. Можливо, так воно й є. Але я не впевнений, що ця система буде гарно працювати в масштабах усієї країни. Є великі сумніви, що клубна система придатна для всіх людей. І чи погодяться через три роки, коли за планами зникне система ДЮСШ, всі платити, чи вистачить на все державних коштів і чи є в цій реформі місце для спорту вищих досягнень? Я не проти реформування, але воно повинно бути зваженим і продуманим. Якби не сталося так, що зруйнувавши одне, ми не змогли побудували інше. Адже спортивної інфраструктури в Україні катастрофічно не вистачає.
Так що я в стосовно цієї реформи радше песиміст. Звісно, хочеться, щоб у нас було так, як у Європі та в світі. Але у нас руйнівна війна й рівень життя, кількість спортивних споруд та зацікавленість людей в заняттях фізичною культурою та спортом далекі від європейських стандартів. Планувати можна чимало, а ось чи вдасться ці плани втілити в життя – велике питання.
Поки ж нам залишається гарно виконувати власну роботу, готувати спортсменів високого рівня, підтягувати юні таланти та сподіватися на найкраще. Іншого шляху в нас просто немає…
Майже півтори тисячі ветеранів і членів їхніх сімей цього року створили...