Мужній доктор

Однією з найважливіших спеціальностей у нинішній війні стала професія бойових медиків. Про це кажуть буквально всі, кому довелося воювати на передовій. Нещодавно згідно з указом Президента України лікарю-урологу Кіровоградської обласної лікарні Івану Фендаку урочисто вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня. Лікар погодився дати інтерв’ю «Україні-Центр».

– Іване Володимировичу, познайомимось. Будь ласка, розкажіть трохи про себе.

– Народився 1985 року на Львівщині, село Модричі Дрогобицького району. Фактично все молоде життя прожив у Трускавці, вчився в загальній школі №1. Після 9 класу вступив у медичне училище. По завершенню Рокитнівського медичного училища з 2004 по 2010 роки навчався в Івано-Франківському національному медичному університеті на медичному факультеті. Від 2010-го до 2013-го проходив інтернатуру на базі Івано-Франківської академії і Кіровоградської обласної лікарні за спеціальністю хірургія. З 2013-го до 2014-го проходив респеціалізацію з урології, нині працюю урологом Кіровоградської обласної лікарні.

– Відколи ви в ЗСУ?

– В ЗСУ я був 2015-го року, служив лікарем-ординатором медичної роти 53-ї окремої механізованої бригади. В серпні 2015-го зазнав поранення, потім довго лікувався і завершив військову службу. А 2022-го на початку повномасштабної війни пішов добровольцем до своїх побратимів, які раніше служили в 53-й, вони формували нову 68-му окрему єгерську бригаду. І служив там по вересень 25-го, два місяці тому демобілізувався. Служив в медичній роті, начальником лікувального відділення, потім – заступником командира медичної роти, потім – лікарем-ординатором медичної роти. Так і завершив, за станом здоров’я демобілізувався.

– Орден «За мужність» третього ступеня – висока нагорода. Що саме оцінило командування, з вашої точки зору?

– Нагороджено мене орденом ще 2023 року. Просто не було часу, як-то кажуть, вручити. І ось недавно я отримав орден в руки. За що саме? Командуванню видніше. Гадаю, щось вони помітили, якщо так вирішили.

– Мабуть, так. Знаємо, в яких умовах перебувають наші воїни. То, напевне, пацієнтів у вас багато було. Як справлялися з тим потоком?

– Саме так, дійсно, пацієнтів дуже багато. Основна категорія пацієнтів – це травмовані і поранені, особливо на початку війни. Кількість пацієнтів була по-різному – і незначна, і велика. Було і до десяти, було й понад сто. Але це все робочі процеси. Від них нікуди не дінешся. Війна, на жаль, передбачає сама по собі велику кількість травматизацій, без того війни не буває.

– В яких умовах працювали?

– Як-то кажуть, в максимально польових, за відсутності всього: води, світла, безпеки. Все самі організовували, все самі робили. Здебільшого це були житлові будинки, приватні. Просто брали або цілий, або половинку, скільки нам треба, організовували два – три – чотири столи. І на фоні того, які потоки пацієнтів, стільки й столів. І слава Богу, дякуючи розумінню і бажанню працювати, нам все вдавалося.

– А на яких ви були напрямках?

– Починали з Вугледарського напрямку. Павлівка, Вугледар… Потім з Вугледарського напрямку нас перекинули на Куп’янсько-Лиманський напрямок. Це Борова і вбік від Борової. Після Харківського нас перекинули на Покровський напрямок, на Очеретине, коли там був прорив ворогів з боку Авдіївки, і вони поперли, ми замінили 3-тю штурмову бригаду. І так по теперішній час вже два роки на Покровському напрямку наша бригада працює.

– Доводилось надавати медичну допомогу ворогам?

– Звичайно, без цього ніяк, надавали. Медицина не залежить ні від чого. Подобається нам ворог чи не подобається, а він – людина. Якщо йому надамо допомогу і врятуємо, то як мінімум це плюс у майбутній обмінний фонд їхніх на наших полонених.

– Нині потоком ідуть посилки на фронт. Різдвяно-новорічний період. Як уролог що порадите туди покласти?

– (сміється) З точки зору уролога – як мінімум підстилку для попи. Це найосновніше, що треба нашим хлопцям, тому що передміхурова залоза наша дуже боїться холоду, а ми йдемо в зиму.

– А з ліків, з одягу?

– Я вам скажу так, Збройні сили України добре забезпечують реальну військову службу. Нема там ніяких проблем, що по ліках, що по одежі. А займатися самолікуванням, вважаю, це дуже неправильне рішення для будь-кого, не тільки для військовослужбовців.

Більшість наших людей, які безпосередньо перебувають на передовій і відбивають тих кацапюрів, це все знає достатньо добре. Як показувала практика, ті, хто не знали, поплатилися обмороженням ніг, пальців, рук, обличчя… Багато таких варіантів було. А той, хто знає, той зробить так, як треба.

– Дякую, гарних вам свят, здоров’я і вдячних пацієнтів.

– Дякую, дякую.