Війна наша чи не наша?

Як війна Ізраїлю і США проти Ірану позначиться на боєздатності ЗСУ та економіці України – дискусії на цю тему не вщухають навіть вночі. Незважаючи на запеклі суперечки в соціальних мережах, думки всіх експертів і коментаторів сходяться: неодмінно позначиться! І не на нашу користь.

Оскільки тут відповідь – очевидна, «УЦ» звернулася до шановних експертів з двома іншими, не менш важливими запитаннями:

– Що спільного й відмінного у двох воєн, які ведуться одночасно?

– Як, на вашу думку, українці мають ставитися до війни Ізраїлю + США проти Ірану: як до «не нашої» чи все ж «нашої»?

Провідний військовий оглядач Сергій Ауслендер (Ізраїль):

– Війни відрізняються, на мій погляд, тим, що у російсько-українській війні противники – приблизно однакові технологічно. Так, на початку війни українська армія була краще організована, більш децентралізована, тому й демонструвала такі успіхи на початку кампанії, здобула низку важливих перемог. Але в цілому, ще раз, технологічно дві армії – приблизно на одному рівні розвитку.

В українців було краще зі зв’язком, у росіян – перевага в артилерії, наприклад. Але це неважливо. Воюють два плюс-мінус рівних супротивники, з огляду на розміри російського угруповання і розміри української армії. Ми не беремо розміри двох країн в цілому. А у війні Ірану проти Америки та Ізраїлю – армії двох різних поколінь. Армія умовно кінця ХХ століття зіткнулася з арміями ХХІ століття, які технологічно відірвалися як мінімум на покоління в усіх сенсах. І тому Іран нічого вдіяти не може. Ось так.

У війні Америки та Ізраїлю проти Ірану війна ведеться переважно дистанційними засобами, безпосереднього контакту між арміями немає, і навряд чи він коли-небудь буде, з огляду як мінімум на географічний фактор. Де Ізраїль, а де Іран? Між нами – півтори тисячі кілометрів по прямій.

А як українцям ставитися до війни проти Ірану – вирішувати вам самим. Знаю, є різні точки зору: одні підтримують, інші впевнені, що це дуже погано, тому що всі ракети Patriot витратять на Іран. Треті вважають, що Україна повинна взяти участь у війні, допомогти країнам затоки відбиватися від іранських дронів. Тобто є різні точки зору.

Я – ізраїльтянин, живу в Ізраїлі. Мій пріоритет – інтереси Ізраїлю, його безпека. А як ставитимуться українці до війни Ізраїлю з Іраном, – ще раз повторюю, це їхня особиста національна справа.

 Але мені здається: якщо переможуть Ізраїль і американці, то безумовно українцям від цього буде краще. Росія втратить союзника. Вона вже втратила Венесуелу, втратить Іран. Це добре для України, на мій погляд.

Провідний політичний оглядач Леонід Швець (Україна):

– Спільне те, що і для України, і для Ізраїлю – це війни за виживання.

Ще із спільного: союзникам, як і росії, не вдасться перемогти ні за три дні, ні за три тижні, тому що Іран тепер теж увімкнув режим виживання. З великої відстані бомбами владу не змінити. А всередині країни немає організованої опозиції. Курди на Тегеран не підуть, це не їхня тема.

Ну а різниця у військово-технічних потенціалах росії і США з Ізраїлем не потребує коментарів. При цьому у випадку з Ізраїлем Штати беззастережно зайняли його бік, а з Україною – більше підтримали росію. На відміну від російсько-української війни, яка триває вже п’ятий рік, на Близькому Сході ймовірно повториться дванадцятиденна війна (дубль два), але з більш руйнівними наслідками.

На друге запитання відповім: війна безумовно наша. Посол України в ПАР це дуже чітко пояснив.

Для тих, хто не читав відповідь посла України в ПАР Олександра Щерби на лист посольства Ірану з пропозицією вшанувати пам’ять аятолли Хомейні, цитуємо цей документ повністю – він того вартий:

«Ваша Високоповажність,

Пане Посол!

Оскільки Ви офіційно повідомили про книгу скорботи в памʼять аятолли Хаменеї та військового керівництва Ірану, вважаю за потрібне нагадати Вам таке.

Як військові союзники Російської Федерації, лідери Ірану заплямували себе кровʼю тисяч українських громадян – чоловіків і жінок, дітей і літніх людей, – убитих за допомогою сумнозвісних іранських дронів «Shahed» та іншої військової технології, яку Ваш уряд так охоче постачав Росії. Ваші лідери були співучасниками нескінченного горя, якого зазнали цивільні українці.

Як віруюча людина я намагаюся не радіти смерті інших людей – навіть тих, хто свідомо вирішив бути мучителем мого народу, який не вчинив Вашому нічого поганого. Але як людина, що три роки жила у Києві під щоденні завивання іранських машин смерті, я не можу не бажати, щоб кожен злочинець отримав по заслугах за те, що вчинив. Якщо не перед людьми, то перед Богом.

Пане Посол, я не знайомий з Вами і не маю до Вас особистої неприязні. Інколи хорошим дипломатам доводиться представляти поганих лідерів та їхню політику. Але сподіваюся, Ви розумієте, що я не висловлюватиму скорботу щодо людей, чия смерть в мене скорботи не викликає.

З повагою

Олександр Щерба,

посол».