Чемпіонат світу в приміщенні з легкої атлетики, який з 20 по 22 березня проходив у польському Торуні, став найуспішнішим в історії нашої королеви спорту. Золото та срібло здобули у стрибках у висоту Ярослава Магучіх та Юлія Левченко. І нам на Кіровоградщині особливо приємно, що нарешті перемогу серед найсильніших стрибунів планети виборов кропивничанин Олег Дорощук. Таким чином учень заслуженого тренера України Геннадія Здітовецького до європейської нагороди найвищої проби, яку завоював у 2025-му році в Нідерландах, додав золоту медаль чемпіонату світу.
Якщо для Ярослави Магучіх це вже третє світове золото та друге – в приміщенні, то Олег Дорощук став першим українським чемпіоном світу серед чоловіків у змаганнях під дахом. А востаннє на світовий п’єдестал підіймався 2014 року Андрій Проценко, посівши друге місце.
Цьогорічні змагання серед жінок були унікальними. Адже відразу чотири спортсменки з першої спроби подолали 199 см. А ось 201 см з першого стрибка взяла лише Ярослава Магучіх. Три інші легкоатлетки – Нікола Оліслагерс з Австралії, сербка Ангеліна Топіч та українка Юлія Левченко стали срібними призерками. Зазначимо, що Юля вже виборювала світове срібло в далекому 2017 році просто неба. А 2018 року вона також була другою на європейській першості. Далі в кар’єрі чарівної українки був період невдач. Вона стартувала на трьох літніх чемпіонатах світу – і лише одного разу подолала кваліфікацію (у фіналі 2025 року стала п’ятою). На Олімпіадах – 2021 року було восьме місце в Токіо, а 2024-го в Парижі не вдалося пройти кваліфікаційну стадію. Та Юля продовжила довіряти своїй тренерці Ірині Пустовойт і наполегливо працювала. І ось чудовою відповіддю усім скептикам, які вже стали списувати Юлю з рахунків, стала ця срібна медаль, здобута в ефектному стилі в змаганні з найсильнішими конкурентками світу.
Що ж стосується Ярослави Магучіх, то цього року після не дуже вдалого, як для олімпійської чемпіонки та рекордсменки світу сезону, вона змінила план підготовки, відмовилася від закордонних зборів, готувалася в рідному Дніпрі, виступала не багато й поступово виходила на пік форми. І учениця Тетяни Степанової своїми впевненими стрибками знову довела, що їй немає рівних на світовому рівні. Як зазначила тренерка найтитулованішої нашої легкоатлетки вже після тріумфу в Торуні, надалі – налаштування на підкорення нового світового рекорду 211 см і перемоги на подальших стартах.
Шлях Олега Дорощука до поки найвидатнішої в кар’єрі перемоги був неймовірно важким. Декілька разів він в останніх спробах головних суперників залишався поза призовою трійкою. Здавалося б, вийшов на свій рівень на європейський першості в Нідерландах та Діамантовій лізі, де двічі був другим у фіналах, але далі зазнав прикрих невдач на чемпіонатах світу. І ось нарешті, як сказав Олег, світ трошки повернувся до нього щасливою стороною. Сам він не виказав задоволення своїми стрибками, відзначивши лише гарну в техніці спробу на 222 см, й погодився, що на 230 см у першій вирішальній спробі йому трохи пощастило. Та, як кажуть, щастить найсильнішим, адже в секторі цього разу зібралися майже усі найкращі, окрім олімпійського чемпіона, новозеландця Хеміша Керра, який вирішив не їхати до Європи, а готуватися до літніх стартів. А ось дворазовий чемпіон світу в приміщенні корєєць Ву Сан Хьок та Кріс Річардс із Ямайки до Торуна приїхали. Але висота 230 см для них стала нездоланною. Та все ж свої бронзові нагороди обидва отримали. А сенсаційним срібним призером став мексиканець Ерік Портільо, який у третій спробі на 230 встановив особистий рекорд.
Про підготовку Олега Дорощука, його нинішній стан, емоції та подальші плани розповів його наставник Геннадій Здітовецький:
– Скажу як є. Якщо б цього разу поступилися мексиканцеві, то це було б для Олега ганьбою. Та добре все, що добре закінчується. Звісно, зараз емоції позитивні. Чесно кажучи, в перемозі, враховуючи певні проблеми перед змаганнями, не було впевненості. А ось на медаль ми розраховували й налаштовувалися призове місце. Були складнощі з підготовкою восени. Через це нинішній зимовий сезон вийшов не таким вдалим, як минулий, коли підкорилися 234 см. Зараз же тільки 230 см. Гарно, що зробили правильні висновки. Олег почав зменшувати вагу, й ми більше приділяли увагу техніці стрибка.
Коли на комерційних змаганнях траплялися невдачі, виникало хвилювання. Ми трохи відпочили, й на чемпіонаті Україні вже знову з’явилося відчуття стрибка, повернулася впевненість. Але після національного чемпіонату два-три технічні тренування пройшли дуже погано. Олег не стрибав вище двох метрів десяти сантиметрів на останніх тренуваннях. І відчуття були не дуже позитивні, чесно вам скажу. І вирішили трошки відпочити, пару днів, щоб піймати цю свіжість, відчути її. Та все ж, він був не в своїй найкращій формі, перед цими змаганнями.
На щастя, сьогодні вдалося гарно розпочати з перших спроб. Але остаточно заспокоївся, коли підкорилися 230 см. Між стрибками я радив учню, щоб він слідкував за ритмом розбігу, щоб трішки спокійніше, більш розслаблено починався розбіг із таким наміром, щоб в кінці краще прискорювався. Бо так часто буває: якщо швидко починає розбігатися, то в кінці на дузі трохи скидає цю швидкість і ніби призупиняється. Й це дається взнаки.
Хтось скаже, що на 230 см Олегу сильно пощастило. Але там не було «на тоненького». Буває таке, що планка хитається ще більше. Дійсно, було торкання. Але не критичне, як здалося багатьом із телевізійної картинки.
Що стосується загальних результатів, то в приміщенні вони взагалі нижчі, ніж на стадіоні. Минулого року в Нанкіні зимою теж перше місце було 2.31, а друге-третє – 2.28.
Повернуся до сьогоднішньої розв’язки. Я відчував, що Портільо не стрибне 233 см. Ну це дуже зрідка буває, щоб стрибун двічі за змагання перевершував особисті досягнення. А злет мексиканця не тільки удачею можна пояснити. Він багато часу зараз проводить в Європі й багато змагається. У нього досвіду багато, й він вміє налаштовуватись, показувати свої найкращі результати, як кажуть, коли треба. Але, повторюся, програвати йому ми не мали права.
Ву – то зовсім інший рівень стабільності та майстерності. Але кореєць вже атлет віковий, й відчувалося, що на початку сезону він також був не в своїй оптимальній формі. Річардс та Штефела – люди настрою, які можуть засяяти, а можуть і провалитися. Краще вийшло в стрибуна з Ямайки.
Чому тоді ми не підкорили 233 й не позбавили себе та всіх шанувальників валідольної кінцівки? Ну я ж кажу, що Олег зараз не в тій формі, щоб стрибати на таких висотах, як минулого року. Та не дарма ж кажуть, що переможців не судять. Тому ми сьогодні дійсно щасливі.
Далі в нас буде маленький відпочинок. Потім вирушимо на навчально-тренувальний збір до Португалії. А головні змагання цього року відбудуться в серпні – чемпіонат Європи в Бірмінгемі. Звісно, будуть комерційні турніри, Діамантова Ліга та особистий чемпіонат світу. Це вперше в історії в Будапешті зберуться виключно найкращі за рейтингом й розіграють призові місця й солідні призові. Та все ж вважаю, що чемпіонат Європи буде важливішим. Тому що там все ж змагатимуться держави, а не особисто атлети.
Будемо готуватися й налаштовуватися на 235 см й вище. Впевнений, тепер на емоційному піднесенні це нам цілком до снаги. І, користуючись нагодою, подякую всім, хто вболівав і хто допомагав зійти на цю вершину. Ну й сподіваюся, що ми трохи підняли настрій нашим захисникам, адже серед воїнів багато нині легкоатлетів і наших учнів. Низький їм уклін. Ми разом доводимо, що українці – переможці.
Офіційна зайнятість: переваги, тенденції, результати роз’яснювальної роботи