Наших б’ють?

Майже кожного тижня інформаційна стрічка приносить повідомлення про агресивне ставлення поляків до переселенців з України. ЗМІ переповідають їх сотні разів, і виникає відчуття, ніби українців б’ють і кривдять на кожному кроці. Чи так і є насправді? Або жахи все ж перебільшено? Редакція «УЦ» поспілкувалася зі знайомими, які живуть і працюють в Польщі.

Яніна Соколовська, журналістка:

– Фактично Польща розділена навпіл на два непримиренних табори. Перший – за поміркованих, прем’єра Дональда Туска і об’єднані коло нього партії, мера Варшави Рафала Тжасковського, високоосвіченого інтелігента, який знає багато мов і вдруге поспіль програє 2% «простим» кандидатам – то Дуді, то Навроцькому.

Бойовий електорат президента Навроцького – кібіци (футбольні фанати з їх нетолерантними слоганами), рольники (фермери, які не пускали українську пшеницю в Європу), трудяги міст і передмість, поборники ідеї «Польща для поляків» в усіх її формах: від антиунійної (проти ЄС, за рахунок якого Польща розвиває основні свої проєкти й досі) і антиукраїнської (зі слоганом «Шпердаляй в Україну») до антинімецької (тут Навроцького підтримала партія антинімця Менцена) і антисемітської партії Брауна (який гасив вогнегасником менору в Сеймі і відкрито закликав до переслідування українців і євреїв).

В Сеймі, судячи з виступів і дій його депутатів, популярною є антиукраїнська ідея. Завдяки діям цих сил українські пенсіонери, студенти, інваліди залишились взагалі без медичного страхування, навіть ургентні випадки тепер для них платні, вартісні і недоступні.

Перша, поміркована частина країни діє інтелігентно, тому майже непомітно в інформаційному полі: створено спецпрокуратуру, яка займається випадками ксенофобії, поліція миттєво приїжджає на виклики щодо антиукраїнських дій і арештовує винних; голова МЗС Радослав Сікорський виступає в Сеймі і в режимі лікнепу розтлумачує депутатам, що українці з 2022 до 2026 роки додали Польщі 328,6 мільярда злотих ВВП, і це важливо для країни.

 Але чують першу половину тільки ЄС, Україна і … сама перша половина. Правда, і її терпець вже уривається – днями стало відомо про випадок, коли інтелігентні на вигляд люди в офісних костюмах копняками вигнали з автобуса поляків, які нападали на українців.

Друга частина польского суспільства – активна, агресивна і помітна. Браун і Менцен проводять смолоскипні марші, їх прихильники б’ють українців і українок на вулицях і в транспорті в різних польських містах.

Таких випадків мало, за всі воєнні роки – трохи більше десятка (на 37-мільйонну країну), але вони гучні і дуже помітні, і в більшості країнах ЄС таких нападів взагалі нема.

Побита українка-медсестра; дівчина з розтрощеною щокою; підліток, на якого кричить навіжена, щоб він «валив в Україну», – цей контент розлітається мережами, створюючи в інфополі ефект доміно…

А що ж самі українці, яких в Польші 1,7 мільйона тільки за офіційними даними? Як не дивно, вони не консолідуються, не боронять один одного, не підтримують. Величезна діаспора, найбільша в Польщі, яка б могла вже мати місця в уряді і Сеймі, дуже зайнята. Вона не бореться з антиукраїнцями, не йде до влади і не чинить ніякого супротиву, вона гризе сама себе. Вона бореться проти своїх. Вона намагається стати справжнішими поляками, ніж поляки. І поодинокі організації української підтримки не змінюють загальної картини.

Відбувається дивне: українців боронять не активні, сильні і волелюбні українці. Українців боронять інтелігенті і спокійні, європейсько-толерантні поляки. Наприклад, струнка жінка з маленького бутіка хенд-мейду «Ліс рук», яка вийшла на вулицю прямо в антиукраїнський мітинг, сказала, що про нього думає, ще й підкріпила жестом з пальцем додолу.

Врешті-решт магазинчик жінці розгромили праворадикали, українці пішли в ньому купувати все, і навіть посол України Василь Бондар завітав і зняв відосик на тему «Я і правильна полька».

До речі, нам стало відомо, що готується заміна українського посла – замість Бондаря має приїхати… нинішній голова МЗС Андрій Сибіга. Але сумнівно, що його поява змінить щось в ставленні до українців – особливо коли Сибіга яскраво повернув Польщі свій орден.

Валерій Нікітенко, працівник заводу:

– В Польщі за підсумками минулого року найвищій в Європі ріст економіки. Це за рахунок українців. Для того, щоб українці їхали в інші країни, робляться вкиди в новинах про негативне ставлення поляків. На заводі, де я працюю, більше половини працівників з України. Є бригади суто українські, лише бригадир поляк. Припустимо, що всі українці виїдуть. Тоді більшість підприємств зупиняться.

Трохи азів економіки. Є бюджет країни, є державні програми, на які виділяються кошти. Виїдуть тисяч п’ятдесят людей, які, припустимо, будували дороги. Що відбудеться? Програма закриється. Ще якась кількість людей, пов’язаних з цими роботами, не зможе працювати. Це принцип доміно.

Українці, які приїхали у Польщу до війни, створили тут родини, взяли житло в іпотеку, купили машини, діти ходять в садки та школи, самі вони працюють, сплачують податки. Їх ніхто не вижене з країни, немає підстав. Переконаний, що масоване оприлюднення випадків агресивного ставлення до українців з боку поляків – це пропаганда. Або українська, або європейська.

Євген Колос, підприємець і блогер:

– Ситуація в Польщі насправді значно складніша, ніж здається на перший погляд. Через війну тут сформувалася велика українська діаспора. І це не лише люди, які приїхали працювати на робочих місцях. Серед них є підприємці, представники середнього класу, люди, які відкривають власні магазини, ресторани, кафе, спортивні клуби та інший бізнес. У багатьох районах дедалі частіше можна почути українську чи російську. Для частини поляків такі зміни викликають дискомфорт. Це трохи нагадує школу: коли у твого найкращого друга з’являється ще один близький друг, у когось можуть виникати ревнощі. Не тому, що хтось поганий, а тому, що зміни завжди потребують часу.

Саме тому зараз дуже багато залежить від політиків. Вони можуть або шукати рішення, які допоможуть суспільству жити разом, або використовувати емоційні теми для підвищення власних рейтингів. Ми вже бачимо, що питання міграції дедалі частіше стають частиною політичних дискусій. Як і в школі багато залежить від учителя, так і сьогодні багато залежить від відповідальності політиків. І, на жаль, можна очікувати, що до наступних виборів теми Волині, Бандери та українсько-польських історичних суперечок звучатимуть усе частіше.

Як українцям-переселенцям реагувати на прояви ксенофобії? Насамперед – зберігати спокій. Увімкніть телефон і максимально фіксуйте все, що відбувається. Не піддавайтеся на провокації, поводьтеся культурно та в межах закону. Не забуваймо, що ми – гості в цій країні, і саме наша поведінка формує ставлення до українців.

Сьогодні польська поліція суворо реагує на злочини, вчинені з мотивів ненависті. Наприклад, після резонансного нападу на українську дівчину та її хлопця підозрюваним загрожує до 7 років позбавлення волі. Будьмо справжніми цивілізованими європейцями з українським паспортом.

Інна, працівниця дитячого закладу:

– По-перше, такі випадки можливі у великих містах; що стосується містечок і сіл, то я не зустрічала такої інформації. По-друге, не варто узагальнювати, що всі поляки ставляться до нас так, як ось ці молодики, які побили українців у Кракові та Вроцлаві. А може, це якісь провокатори або люди під впливом алкоголю? Звідки ми знаємо?

Тобто політики, спрямованої на те, щоб гнобити чи вигнати українців, немає, але маємо враховувати, що наступного року будуть вибори. Зрозуміло, деякі сили зараз активізуються й грають на ставленні до українців. Мовляв, українці отримують такі самі допомоги та пільги, як і поляки. А чому б і ні, якщо українець працює нарівні з поляком, якщо сплачуються податки до казни, якщо діти ходять до польської школи, вивчають мову, тобто дотримуються всього, чого вимагали від українців, які приїхали на початку війни.

Загалом поляки ставляться до нас терпимо і реагують на нас цілком нормально; їх не бентежать наші акценти і навіть невміння говорити польською. Так, був невеликий період, коли на телебаченні активно роздували тему Волинської різанини. Це тривало, мабуть, два тижні на ток-шоу, у новинах тощо. Але у нас те саме регулярно трапляється, тобто штучно роздувається якась тема, потім штучно гаситься, потім знову. Це вічний процес із повітряною кулькою. Надувають – здувають, надувають – здувають.

Що стосується мого акценту, взагалі вважаю, що це моя родзинка, і не хочу, щоб він кудись зникав, мені він подобається. Коли слухаю іноземців, які говорять з акцентом, мені це так подобається, що я думаю, ніби звучу точно так само.

Хлопці, блін, це все потрібно… Ну як вам пояснити? Нещодавно я натрапила на відео в ТікТоці. Дві собаки розділені між собою парканом і гавкають одна на одну, аж задихаються. І тут паркан відсувається, і вони стоять, дивляться одна на одну й не знають, навіщо взагалі гавкали. Тобто, треба або накинутися одна на одну, або поцілуватися, а вони стоять і взагалі не розуміють, що їм робити. Так і у нас: будуємо якісь штучні паркани, гавкаємо одне на одного. А якщо прибрати всі ці уявні перешкоди, то, в принципі, і немає проблеми. Тому навіть не переймаюся цим.