Перша церква Єлисавета

У дні, коли місто відзначає 265-ту річницю з дня заснування, значної ваги набувають матеріали, присвячені, так би мовити, першородним фактам його біографії. І в цьому ряду особливе місце займають культові споруди, бо з появою церкви населений пункт набував зовсім іншого, вищого статусу. Але до цих пір наші історики та краєзнавці сперечаються з приводу того, яка саме церква Єлисавета була першою? Хто її будував чи звідки вона переїхала до нас? Питання дуже складне, бо усі архіви Троїцької церкви, яка існувала в фортеці, були втрачені. Можливо, таємниця стане ближчою до розкриття після нових досліджень історика Максима Сінченка? В усякому разі, він зробив кілька цікавих знахідок, які навіть можна вважати науковими відкриттями.

– Доброго дня, Максиме. Ви вже все дізналися про історію церков Єлисаветграда?

– Я хотів би розпочати розмову з іншого, бо не так просто відповісти на це запитання. Чому мене зацікавило питання про першу церкву міста? Існує стереотип, згідно з яким першою церквою міста вважається Троїцька фортечна церква. У документах значиться, що Троїцька церква з’явилася в 1755 році, але в той же час пишуть, що й Успенська церква, це та церква, що була на місці міської ради, також з’явилася в 1755 році. Тому виникло логічне запитання – а чому Троїцька церква перша, а не навпаки, Успенська, адже вони з’явилися одночасно? Для початку хотів би уточнити, про які церкви ми будемо говорити. Ми будемо говорити навіть не про дві, а про три церкви, які претендують на статус першої. Це похідна церква, це фортечна церква і подільська чи міщанська приградська, вона ж Успенська.

– Відразу стільки загадок.

– Так. Отже, яка з них перша? У 1753-му році Глєбов, будівничий фортеці, рапортував, що біля місця побудови фортеці була встановлена похідна церква. Хоча ми не знаємо точного місця знаходження, у самій фортеці чи біля, але є факт, що вона була встановлена. Ким вона була встановлена – також інформації немає. Але якщо це писав Глєбов, то з великою імовірністю можна вважати, що вона була встановлена російськими військовими.

– Це просто намет?

– У російськомовних джерелах, якщо їх писали українці, так і написано «Это намэт». Є малюнок похідної церкви 1812-го року, вона з тканини. Схожі церкви були й на початку ХХ сторіччя.

– Тобто ми можемо стверджувати, що першою церквою Єлисавета була похідна, полотняна церква?

– Я не думаю, що саме похідну церкву, яку могли переносити з місця на місце, можна вважати першою, та і місця її знаходження ми не знаємо.

– А, згідно з церковною традицією, можна припустити, що намолені місця зберігаються, тобто справжню церкву будували на місці тимчасової?

– Можливо, але можна стверджувати інше, що похідні церкви завжди будували в нових фортецях чи укріп­леннях, бо де знаходилася адміністрація, мала б знаходитись і церква. Наприклад, земляна фортеця Дмитра Ростовського в Ростові-на-Дону. Коли розпочалося будівництво, була встановлена й похідна церква. Так само в Санкт-Петербурзі була встановлена похідна церква біля будмайданчика Петропавлівської фортеці. В Олександрівській фортеці, тепер Запоріжжя, також у 1772-му році першою до побудови стаціонарної, з’явилась похідна церква.

– Тобто похідні церкви – це звичне явище, і, окрім самого факту, нічого цікавого?

– Почекайте з виснов­ками. Що таке похідна церква, можна побачити на прикладі церкви, яка була встановлена в 1772-му році, коли почала будуватися Олександрівська фортеця, з якої почалося місто Запоріжжя: «Походная церковь не освященная и не бывшая в употреблении. Палатка с полами, иконостас с царскими вратами, пятью местными иконами, престол и жертвенник, писаными на холсте, священными сосудами с одеждами и книгами». Така церква була встановлена і в нас у 1753-му році. Що про неї відомо ще? Відомо, що першим, хто в ній служив, був протопоп Іоанн Орловський, тоді його називали Єлисаветинський протопоп, не Єлисаветградський, бо термін «Єлисаветград» з’явився пізніше. У 1757-му році ця похідна церква вже не функціонувала. Це відомо з документа, з Сенатського Указу. Хорват ( І.С. Хорват, сербський полковник, пізніше царський генерал-поручик, у 1763-му році був засуджений за зловживання і приписки до смертної кари та конфіскації майна, потім помилуваний і прощений Катериною Другою, помер у Новомиргороді в 1780-му році. – Авт.), як відомо, був шахраєм, який викачував із російської влади гроші. Він звернувся до Сенату, щоб йому віддали похідну церву для походів. Як відомо, він нікуди не ходив, ні в які походи, але, тим не менше, похідну церкву він хотів мати. Йому відповіли, ви можете взяти похідну церкву з фортеці, на що він відповідає: «Палатка обветшала, а иконостас переданий в жилую», – мається на увазі, постійну церкву. Тобто ми маємо факт, що восени 1757-го року похідної церкви тут вже не було.

– На цьому історію похідної церкви можна вважати закінченою…

– Не поспішайте. Сенат порадив Хорвату або привести в порядок наявну церву та забрати, або виготовити нову, і врешті-решт наша похідна церква з Єлисавета була передана йому в Новомиргород, але в якому стані – невідомо. Швидше за все, ікони були нові, а «обветшалую палатку», можливо, й передали. А в 1772-му році вже з Новомиргороду, ця сама церква потрапила в Запоріжжя. Ось саме вона й була встановлена в Олександрівській фортеці.

– Тобто похідна церква з Єлисавету причетна до заснування Запоріжжя?

– Ми не знаємо, чи це була реконструйована церква, чи частково, але прослідковується, що спочатку вона була в нашій фортеці, потім – в Новомиргороді, а потім – в Олександрівській фортеці.

– Де, як і в нас, потім звели стаціо­нарну споруду? І все-таки, якщо не похідна, то яка церква була першою?

– Твердження, що першою церквою Єлисавета була Троїцька, пішло з «Історичного нарису» тодішнього міського голови Олександра Пашутіна, але він не завжди точний. Наприклад, я спростував кілька його тверджень, зокрема, коли Пашутін пише: «В окрестностях крепости селятся сербы, греки, молдаване, русские и русские старообрядцы». «Окрестностями» можна вважати і Клинці, де старообрядці, і Злинку. Я встановив, що в 1757-му році, через три роки після офіційної дати появи міста, було всього сім дворів старообрядців, три двори греків, два двори росіян, один двір серба і один двір молдавана. Це лише 9 % від загальної кількості мешканців міста, тобто 91% – це були українці. Більше того, дві третини – це вихідці з Задніпрських місць, це сучасна Кіровоградська область. З них одна третина – це цибулівці, козаки цибулівської сот­ні з родинами.

– Це дуже важливі дані, але яке це має відношення до церкви?

– Пряме, але спочатку друга теза Пашутіна, він пише: «Крепостная соборная Троицкая церковь построена была на первый раз деревянной и походной». Це абсолютно різні речі. Похідна церква з тканини, але дерев’яна – це вже стаціонарна. У термінології тих часів чітко простежується, дерев’яна чи кам’яна церква. У цьому протиріччя Пашутіна, і цими дослідженнями я його спростовую. Похідна – це окремо, а дерев’яна – це окремо.

– І саме дерев’яну Троїцьку збудували у фортеці?

– Далі все так заплутано, що я не знаю, з якої церкви почати – з фортечної чи подільської? Мабуть, краще з подільської. Один з дослідників церковної історії, Гавриїл, одним з перших написав про появу в 1755-му році Успенської церкви. Це наша міщанська чи подільська церква. Він дає перелік населених пунктів і церков. Наприклад, 1754-й рік, село Липняжка, збудована Успенська дерев’яна церква. Потім іде 1755-й рік, місто Єлисаветград: «Успенская, что на Подоле, прежде деревянная, ныне каменная». Далі в його списку йде фортечна церква, але подільську церкву він ставить на перше місце. Він ще пише: «Куплена и перевезена на Подол Єлисаветградской крепости из слободы Федоровка в
1755-м году». Про історію подільської церкви пише олександрійський священник Василь Нікіфоров, якого вважають першим краєзнавцем Олександрії. Він каже: «В селе Федоровке, возле Александрии, виходцы с Польщи занимались промыслом и делали церкви на продажу».

– Ніколи не чув про таке село біля Олександрії.

– Я дослідив це питання. Таке село було, але з’явилося воно лише в ХІХ столітті, а зараз його не існує. З якої тоді Федорівки походять церкви? Федорівки біля Кропивницького в ті часи теж не існувало. Федвар теж не підходить, бо це сербська назва, а до неї те поселення мало іншу назву. Я знайшов російське джерело, де пишуть: «Федоровка, на речке Цибульник». Ця Федоровка в українських джерелах називається Федірки. Тоді її називали Федорки, росіянам, мабуть, було важко казати Федорки, тому в них село перетворилося на Федоровку. І ось Гавриїл вказує, що саме з Федоровки, а не з Федорок, які зараз знаходяться під Глинськом, походить наша церква. Це також Задніпрські місця, Миргородський полк і одного часу Федорки відносилися до Цибулівської сотні. Якщо ми кажемо, що Єлисавет заснували вихідці з Цибулева, тоді зрозуміло, чому тут з’явилася церква з тих місць.

– За логікою – так.

– Далі. Анатолій Пивовар дослідив і оприлюднив великий масив документів стосовно міграції населення і… церков. Виявляється, люди забирали з собою церкви, як і цибулівці, коли переїхали та фактично заснували наше місто. Засновник міста – це Михайло Касай. Теж цибулівець, Яким Лелека заснував Інгульську слободу, пізніше Лелеківку. У списках мешкаців міста фігурує Завада, який у 1757 році мав торговий бізнес у нашому місті. Перший бургомістр Іван Іванченко, у 1755-му році був два роки бургомістром, а потім, як і всі сотники чи бургомістри, отримав землю та займався бізнесом, теж був з Цибулева. І разом з ними переїздили церкви. У цьому контексті ми бачимо, що з Федірок церква переїхала в 1754-му році, звертаю увагу, так само, як Аджамська церква, яка переїхала разом із священником. Таких церков було близько шести, які в 1754-му році переїздили в наші місця.

– Тобто новосели везли з собою і свої старі церкви?

 – Так, це не було, як описував олександрійський священник, що церкви виготовляли на продаж, а люди просто перевозили із собою свої церкви. Їх розбирали та перевозили. Як вони виглядали, можна побачити на прикладі церкви в Бірках. Приблизно, як у фільмі Вій, церква з дошок. Саме цю подільську церкву можна вважати першою церквою міста, яка була перевезена з Федірок на Подол у 1754-му році. Тобто можна констатувати, що перша церква міста Єлисавет з’явилася не в 1755 році, а в 1754-му. На підтвердження цієї дати можна сказати, що в 1754-му році переміщення церков Сенат заборонив, тобто пізніше її перевезти не могли.

– А назва?

– Далі цікавіше. Церкви, які перевозилися, зберігали і свої назви. Переселенцями була перевезена Троїцька церква, а не Успенська, тобто на Подолі була встановлена саме Троїцька, і вже пізніше цю назву присвоїли фортечній церкві. У мене є пояснення цього факту, але джерел, які б пояснювали, як Троїцька церква спочатку була встановлена на Подолі, а потім вона з’явилася на території фортеці – немає. Але факт є, що Троїцька церква була на Подолі, а потім ми бачимо, що Троїцька церква опинилася в фортеці. Дослідниця Наталія Полонська-Василенко ще в 20-х роках минулого сторіччя встановила, що в фортеці церкву почали будувати в 1755-му році. Вона посилається на архів Фортеці Св. Єлисавети. Цей документ існує, можливо, я чи інші дослідники його сфотографуємо й оприлюднемо, але йдемо далі.

Коли минулого року виготовляли документацію на нашу фортецю, як на пам’ятку історії, дослідники знайшли під асфальтом у центрі фортеці залишки фундаменту кам’яної церкви, неподалік пам’ятного хреста, під центром дороги, де вона повертає біля лікарні. Але Пашутін пише, що кам’яна церква не була збудована, а була дерев’яна. Чому так сталося невідомо. Існує Сенатський Указ від 1756-го року, де є посилання на протопопа Орловського, який просить побудувати кам’яну церкву: «Здесь нет дерева, а доставить дерево трудно, зато есть камень, а известь можно доставить Днепром». Сенат постановив: »Построить каменную церковь, а архитектору Висту изготовить проект». Полонська-Василенко пише, що будівництво почалося в 1755-му, а в указі – інша дата. Можна припустити, що сталося, як і з першим Петропавлівським ярмарком, який відбувся влітку 1754-го року, а указ про його проведення був виданий лише восени.

– Тобто заднім числом?

– Такі були традиції діловодства, можливо, Полонська-Василенко помилилася, але й указ міг з’явитися пізніше початку будівництва.

– Таким чином визнали чи узаконили вже розпочате будівництво?

– Можливо, причому зазначимо, що мова йде про кам’яну, а не дерев’яну церкву. І ось тут ми підходимо до заплутаної історії з назвами церков.

Протопоп Орловський згадується в декількох указах. Є згадка, що він служив у похідній церкві, але справа в тому, що Сенат призначив йому не маленьку платню і виділив великий штат священнослужителів, усі з Росії. Та сама подільска церква, згідно з даними Пивовара, мала лише трьох священників. Тобто такий штат у наметі – можна собі уявити, як воно було. Одночасно маємо дані, що в 1755-му році протопоп Орловський очолив Соборну Троїцьку церкву, яка була, як ми уже встановили, на Подолі. Як я розумію, саме в ній і був розміщений великий штат священників, а на фортеці почали будівництво кам’яної церкви. Оскільки Сенат писав, що соборною церквою може бути лише фортечна, то таким чином Троїцька церква з Подолу стала фортечною, де був адміністративний центр, і у тому числі повинен бути й релігійний.

– Виходить, що перша церква, яка пізніше стала Соборною за фактом, була Троїцька подільська, тут проводив службу привезений штат, а коли почалося будівництво у фортеці кам’яної церкви, вони перейшли туди та забрали з собою назву?

– Це логічно. Але ось ще дивина. Будівництво почалося кам’яної церкви, а побудована була дерев’яна!

– Знову не слава богу, але чому ні? Не підвезли каміння, закінчилися гроші…

– Може бути, але в 1757 році уже фігурує Троїцька церква в фортеці.

– А яка назва стала у подільської церкви? Успенська?

– Коли стара церква своє відслужила, можливо, сюди перевезли Успенську церкву, з села Войтове. Гавриїл пише, що в 1774-му році Успенська стала кам’яною, а Троїцька дерев’яна іменувалась до 1784-го року Соборною. Цікаво, що ще в 1774-му році найбільший приход у місті мала саме Успенська церква, а найменший приход був у Троїцької церкви, зате найбільший штат, як у Соборної. Це тому, що її прихожанами були лише солдати, а в місті усі ходили в інші церкви. Отже, фортечна з’явилася за наказами Сенату і Синоду і мала значення для влади, а подільська, була дійсно головною, народною, для мешканців міста. Потім, можна сказати, що історичну справедливість відновили і в 1784-му році статус Соборної перейшов чи повернувся до Успенської, а на початку ХІХ століття Троїцьку фортечну й взагалі розібрали.

Отже, перша – вона і є першою, як за віком, так і за статусом. Дякуємо за цікаві відкриття.

Сергій Полулях, «УЦ».