Шкільні новації, що додають клопоту

Додатковими клопотами для шкільної освіти стали нові вимоги до організації навчального процесу в рамках Нової української школи, але навіть серед них незвичністю вирізняється ідеологія шкільного харчування, запропонована модним українським кулінаром-ресторатором Євгеном Клопотенком. Але нас дивують навіть не кулінарні експерименти над дітьми, а те, з якою активністю втілюють подібні «хотілки» місцеві чиновники від освіти. Слава богу, ще є люди, які намагаються дивитися на новації під іншим кутом.

На тему шкільного харчування ми розмовляємо з начальником управління освіти Олександрійської міської ради Олександром Авраменком.

– Пане Олександр, можна трохи детальніше про зміни в режимі харчування школярів, як кажуть, «від Клопотенка»?

– Є інформація від Кабміну щодо ініціативи першої леді (дружини президента України. – Авт.) про перегляд норм харчування в закладах освіти. Відповідно, вже з 1  вересня цього року має бути взято за основу меню пана Клопотенка. Але це рішення було відтерміноване до 1 січня, у зв’язку з введенням нових норм харчування, проведенням тендерних процедур, тому що це зовсім інші продукти, зовсім інші приправи й так далі… Це й зменшення використання солі, зменшення цукру, заборона ковбасних виробів, тобто це те, що вже відбулося по факту, але зміни тривають, і вони мають бути введені в дію з 1 січня 2022 року.

– Тобто олександрійська освіта вже якби в цю харчову реформу чи революцію по асортименту та всьому іншому все одно ввійшла?

– Частково. Усе це впроваджується в деяких навчальних закладах. Щодо харчової реформи, то потрібно дивитись, у чому вона полягає. Якщо ми говоримо про меню – це одне, але про доцільність його в мене, наприклад, може бути власна, зовсім інша думка.

– От саме це для нас і цікаво, тому що, як на мене, ми перетворюємо школи в ресторани, ні?

– У ресторани? Скажем так, вибір страв має бути, це однозначно. Страви повинні бути здоровими, тобто принципи здорового харчування – однозначно! Але я не розумію, чому ми взяли за основу саме Клопотенка? Є інші меню страв здорового харчування, які можна вводити в школі.

– Давайте на цьому моменті зупинимося. У чому Клопотенко, так би мовити, помиляється або в чому ви з ним не згодні?

– З використанням різноманітних приправ, тих, які, на мою думку, є недоцільними в закладах освіти, чи то шкільної, чи дошкільної, і так далі. Не завжди можна погодитися зі способом подачі, наприклад, чи розкладати горошинки на 20 порцій, чи коли в колегіумі харчується 600 дітей, от нехай мені покажуть ту людину, яка здатна це зробити фізично. Здатна реалізувати ту форму подачі, яка пропонується.

– Йдеться й про естетику приготування та подачі?

– Так, йдеться і про естетику, і плюс до того, ви теж про це кажете, я не розумію, що зміниться від того, якщо ми використовуватимемо вермішель і макаронні вироби, а воно в нас буде називатися пастою чи спагетті? Що від цього зміниться?

– Клопотенко – якби революціонер і модний кулінар в масштабі країни, але, можна сказати, ви перший, хто підняв цю проблему в області хоча б на рівень обговорення. Не боїтеся, що коллеги або ще хтось не зрозуміють?

– Ви маєте на увазі, що вони не зрозуміють мою позицію? Ми будемо виконувати пропозиції першої леді, уряду й так далі, ми не йдемо проти, але я висловлюю власну думку. Ми живемо в демократичній державі, я кажу, що воно мені не подобається.

– Разом з тим, школи отримали якусь самостійність, навіть в плані введення дистанційного навчання та багато чого іншого. А в цьому питанні, виходить, самостійність закінчилася?

– Мене теж це цікавить, бо фактично школи в нас є окремими юридичними особами, і керівники шкіл несуть відповідальність, у тому числі й за якість харчування. Тобто є нормативні документи, яких директор повинен дотримуватися. Але я не розумію, коли нам нав’язують двотижневе чи чотиритижневе меню, або весняне, зимове, осіннє – так вони його називають…

– Така система харчування важка для впровадження, для виконання в умовах окремо взятої школи чи взагалі вона зайва?

– Я скажу чесно, боюсь, що діти не сприймуть. Потім, якусь кількість страв не затверджує Держспоживнагляд. А по-друге, я боюсь, що діти не будуть їсти в обсягах, в яких вони харчуються зараз.

– Можна детальніше, що він пропонує по асортименту, по кількості?

– Я ще був директором, ми готували парову котлету. Ну не їдять її! Я не знаю, який відсоток, але їх просто викидали.

– Уточнімо: діти не хочуть їсти, не сприймають деякі страви?

– Не сприймають. Щось іде, дійсно, на ура, це так, але я не розумію, чому ми забороняємо сосиски й вимагаємо заборонити ковбасні вироби в навчальних закладах? Сосиска в тісті завжди користувалася попитом.

– Це ще я пам’ятаю по своїй школі…

– Так, це завжди було смачно, цим можна було дітей підгодувати, а тепер – ковбасу не можна! Що означає «ковбасу не можна»? Ми не ставимо вимоги до виробника, а фактично обмежуємо меню. Чому ми не можемо поставити вимоги до виробника, якою повинна бути ковбаса для дітей?

– А якась аргументація при цьому наводиться, адже є й високоякісна ковбаса, і не дуже, «по руб двадцять», як колись казали?

– Санітарним регламентом чітко зазначено, що не можна використовувати ковбасні вироби.

– І на цьому все?

– Так.

– Олександре Миколайовичу, а ось такий варіант. Я нещодавно розмовляв з директором літнього дитячого табору відпочинку, вони запроваджували 15 страв Клопотенка, з яких діти сприйняли 13, десь так, тобто пройшли через якийсь відбір, конкурс, але це табір, а у вас майже 40 освітніх закладів.

– Моя позиція така. На папері можна зробити все, що завгодно, але норми харчування повинні впроваджуватися не згори, не паном Клопотенком (на фото внизу), а меню мають погоджувати: а) батьки, б) діти і в) адміністрація та працівники школи. От коли ці три сторони оцінять, опробують, скуштують, схвалять – тоді це може бути.

– Це можливо зробити на рівні міста чи території, окремої школи?

– Це в ідеалі. Я зараз спілкуюся з директорами, щоб таким чином підходили до харчування. Наприклад, в 17-й школі впровадили вареники, бо батьки, вчителі й діти їх оцінили. Вареники з картоплею діти їдять, як кажуть, виїдають усе. Чому це не вводити, невже це гірше, ніж салат з буряка? Ну, вибачте…

– Клопотенко багато пропонує такого несприйнятного?

– Так, діти не все сприймають.

– А взагалі, чи не забагато уваги до такої постановки питання, адже шкільна їдальня перетворюється на ресторан. А по-друге, наскільки школа, та ж сама кухня, готова до цього, чи є фахівці відповідного рівня? Можливо, потрібно обрати кілька страв і цього буде достатньо, не голод же, врешті-решт?

– Моя позиція, я вже казав, головне – щоб діти були не голодні. Я далекий від того, що з новим двотижневим меню ми можемо охопити в величезних школах ту масу дітей, яка має харчуватися.

– Ще одне, останнє по темі. А як сільські школи, адже в управлінні освіти відтепер усі школи громади? Як там з впровадженням новацій, адже можливості різні?

– У сільських школах, які розташовані на території Олександрійської громади, теж мають впроваджувати новації, винятків не буде.

– Дякуємо, тепер до іншої, ще важливішої теми. Щеплення освітян в Олександрії.

– Я звертався до вчителів і через телебачення, і через профспілкові комітети, і до дошкільних закладів з приводу необхідності вакцинації. Зараз вакцинація в освіті відбувається не так, як нам хотілося. Маємо приблизно 30%.

– А в ідеалі скільки потрібно?

– В ідеалі – 80%.

– Тобто ми й близько не підходимо до, так би мовити, норми?

– Так, але в порівнянні з усією Україною ми не вирізняємося, бо в цілому такий процент вакцинованих і по державі.

– Сумно.

– Така картина, але трішки неправильно, коли міністерство каже, що це має бути добровільно, а з іншого боку, що це треба робити, це трішки неправильно. Наприклад, є обов’язкові вакцинації від корі, ще чогось, тому не розумію, чому й тут ми не можемо зробити обов’язкову вакцинацію?

– На рівні міста це не можна вирішити, адже ми знаємо, що в випадку погіршення ситуації території залишаться з епідемією один на один?

– Це потрібно запроваджувати на загальнодержавному рівні, нічого страшного в цьому немає.

– Можливо, треба йти іншим шляхом, скажімо, якогось заохочення? Премії чи чогось іншого?

– Яке заохочення? (Сміється.) Є бюджет.

– Але ж у керівника шкільної галузі міста ніяких важелів впливу більше немає, лише умовляти, переконувати…

– Лише переконувати, більше варіантів немає, або приймати рішення на загальноукраїнському рівні. Нехай воно буде мати певний негатив, але це вихід.

– Якщо так усе й залишиться, чим це загрожує?

– Загрожує? Якщо буде жовта зона, ми підемо на дистанційку.