Тривожну кнопку вже натиснуто

На порозі непередбачуваної зими й сповзання країни в економічно-соціальну кризу першими, хто спробував оцінити ситуацію та окреслити перспективи провідних галузей вітчизняної промисловості, стали підприємці Кіровоградщини. Дивно, але на нараді не були помічені представники обласної влади, хоча кому, як не їм, потрібно тримати такі питання на контролі.

12 листопада в приміщенні ПАТ «НВП „Радій”» відбулося спільне засідання правління Кіровоградського обласного відділення Спілки промисловців і підприємців України та правління Організації роботодавців Кіровоградської області, які очолюють, відповідно, Євген Бахмач і Павло Штутман. Крім керівництва впливовими громадськими організаціями, вони очолюють наглядові ради наших інноваційно-проривних підприємств, тобто тих, діяльність яких залежить від економічних та політичних чинників як всередині країни, так і за її межами. Раніше такі підприємства, орієнтовані здебільшого на експорт готового продукту та передових технологій, називали флагманами індустрії, і недарма, бо в їхньому фарватері перебувають економіка й соціальна сфера цілих регіонів. Тому рівень поінформованості та оцінки ситуації від керівників виходить далеко за межі інтересів регіону, але це не все, бо в ході наради з’ясувалося, що компетентність спікерів перевершує знання чиновників міністерського чи й взагалі нинішнього державного рівня.

Євген Бахмач, голова наглядової ради ПАТ «НВП „Радій”», яке забезпечує українські та закордонні АЕС унікальними системами електронного захисту, зазначив, що на ковідну проблематику накладаються незрозумілі цінові енергетичні виклики з непередбачуваними наслідками. Кимось інспірований фантастичний стрибок цін на газ напряму впливає на українську промисловість, але висновок Євген Степанович зробив несподіваний – для України з її атомною енергетикою навіть світова газова криза була б не такою страшною, якби не одне «але». Це відсутність компетенцій на рівні державного управління в сфері ядерної енергетики, через що режими роботи 15 блоків українських АЕС залежать від чиновницьких забаганок. Навесні більшість блоків зупиняли на догоду альтернативній енергетиці, зате зараз наказують виводити всі ядерні енергетичні установки на максимальну потужність, що фізично й технологічно неможливо, оскільки існують добові коливання споживання електроенергії.

Ці коливання мають урівноважуватися за рахунок теплової енергетики, але й тут прорахунки на рівні уряду призвели до відсутності вугілля на складах найбільших ТЕС. Чим займався весь цей час уряд і Міненерго – незрозуміло, хоча до здобутків уряду можна віднести будівництво доріг, але напередодні глибокої енергетичної кризи це питання – другорядне.

До речі, через урядові прорахунки навіть ударне будівництво доріг може обернутися падінням виробництва в окремих галузях, бо якщо в минулому році гранітні кар’єри області зробили запаси щебню в розрахунку на «Велике будівництво», то зараз кар’єри потрібно зупиняти через великі ризики, тобто незрозумілу фінансову політику в країні. У цьому контексті Євген Бахмач підняв тему недавнього візиту на Кіровоградщину прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, якого «чомусь не зацікавило жодне підприємство, а шкода, ми б йому розповіли!». Тим не менше, «Радій» хоча й скоротить виробництво на деяких напрямках, зате планує розвиток інших, енергоощадних технологій в сфері зовнішнього освітлення.

Голова наглядових рад ПАТ «Гідросила Груп» і «Ельворті Груп» Павло Штутман висловився більш песимістично – очікувані проблеми в соціальній сфері не менш шокуючі, ніж в економіці, і все це інспіровано небаченим подорожчанням електричної енергії майже на 70% і газу – в 4 рази! Якби ми перебували в колишній закритій економічній системі, типу СРСР, усі підприємства галузі сільськогосподарського машинобудування перебували б в однакових умовах. Але, оскільки газ в Республіці Білорусь дешевший, ніж в Україні, вчетверо, а електроенергія – на 40%, українська продукція стає неконкурентоздатною навіть у порівнянні з цим сусідом, а тому майбутня діяльність цілих галузей нашої економіки стоїть під великим питанням.

З іншого боку, таке здорожчання виробництва в Україні миттєво зробило її непривабливою для інвесторів, яким вигідніше шукати надійніші дивіденди, ніж чекати їх від нашої помираючої промисловості. Щось потрібно робити, сказав Павло Штутман, правда, заходи тотальної економії енергоресурсів на даному етапі необхідні для виживання соціалки, але вони не здатні врятувати нас від майбутнього інвестиційного колапсу – ніхто нічого будувати в Україні за таких умов не буде, хіба що за рахунок корупційної складової. Сподіватися, що «все якось пройде», не варто, потрібно діяти, бо терпіти й чекати просто несила!

Очевидно, це було висловлено в рамках протокольних стриманих емоцій, але насправді ситуація стає катастрофічною, а без рішучих і, головне, правильних урядових заходів взагалі мало керованою. Навіть прикидки в вигляді соц­опитування серед суб’єктів господарювання, яке провело обласне відділення Української спілки підприємців, свідчить, що вже найближчим часом більше половини фізичних осіб-підприємців значно скоротять виробничу діяльність, якщо не припинять її зовсім. Але це ще оптимістичні дані, бо подорожчання енергоносіїв неминуче ляже на собівартість продукції чи послуг, що в умовах низької купівельної спроможності населення може поставити хрест на бажанні щось виробляти й продавати.

Усім зрозуміло, що ми переживаємо етап серйозної економічної агресії проти країни загалом і галузей промисловості зокрема, до якої додається ще й інформаційна війна проти окремих суб’єктів успішного українського експорту. Про це в резолюючих документах наради не сказано практично нічого, але не можна залишати поза увагою активізацію виробників так званої «чорнухи», тобто відверто дискредитаційних матеріалів проти НВО «Радій» та Євгена Бахмача, які останнім часом з’явилися в рекламному сегменті соціальних мереж. Тобто ці матеріали виготовляються на засадах рекламної продукції, за їх виготовлення й розміщення щедро платять замовники, вони здатні нанести репутаційну шкоду як особисто людині, так і одній з найтехнологічніших галузей України. Їх можна порівнювати з диверсією, але про захист не думає ні місцева влада, ні наші правоохоронні органи, хоча мова йде про оборону державних інтересів та економічну безпеку країни.