Роби, що маєш, і будь що буде.
Марк Аврелій.
Відразу хочу щиро вибачитись перед усіма, хто протягом багатьох років вважав мене інтелігентною людиною. Прошу пробачити й зрозуміти – на жаль, я не можу знайти інших слів, які більш точно передають моє нинішнє ставлення до того, що відбувається в нашій країні.
Настав час жорстких формулювань та конкретних вчинків. Наша з вами Батьківщина в небезпеці, і потрібно кожному замислитися, а чи тим я займаюся сьогодні? На що витрачаю свій час та емоції? Як бридко на тлі величезних черг на запис у тероборону чи на здачу крові виглядають ідіоти, що досі з’ясовують стосунки із учорашніми політичними опонентами! Щойно прочитав, як один буйний активіст намагався в соцмережах «розібратися» з нардепом Сашком Дануцею, він, на його думку, якось не так голосував. Хлопці, а нічого, що ви з одного боку бруствера? Нічого, що завтра той самий Дануца прикриватиме твою спину або тягнутиме на собі до своїх?
У попередньому колонці, якщо пам’ятаєте, я вже писав про єдиний рецепт порятунку України – єдність нації. За тиждень війни багато чого в цьому питанні змінилося. Раптом виявилось, що Президент – не клоун, а боєць. І що в нього, схоже, було чим стукати по клавішах. А з країни повтікали зовсім інші «державники».
Виявляється, краще, ніж здоровий глузд, нас об’єднує ненависть до божевільних диктаторів. Або вранішнє ревіння літаків над Кропивницьким. А як швидко об’єднує місто шепіт сирени, який чути лише небагатьом?
І мер Кропивницького раптом виявився не «австрійським ковбасником», а реальним захисником та лідером міста. Ну, годі, я ж сам закликав відкласти всі розбірки на шість вечора після війни. Хоча декому не завадило б вибачитись. Не для Райковича – для себе, для своєї совісті. У чистій білизні легше помирати, якщо доведеться…
А ви помітили, як різко попустило у нас із ковидом? Просто як хтось пошепотів. Мав рацію покійний Жванецький: «Велика біда потрібна…» Ну от вона, прийшла на нашу голову. Лікує та калічить одночасно. Дуже схоже, що вона й від начебто невиліковної корупції допомагає.
Всі розмови та думки наші про війну. Про загиблих та поранених, про обстріли та біженців. Хоча, здавалося, повинні думати про мирні перемови. Але щось мало в них віриться. Бо дуже вже ми різні, навіть у питанні за що гинути…
Багато років тому прочитав цитату Хемінгуея й замислився над нею: «Є речі й гірші за війну: боягузтво гірше, зрада гірша, егоїзм гірший». Тоді не повірив, тепер вірю. Тільки додам до цього списку з трьох «гірше» четверте – Путіна. Він точно ще гірший за війну, яку затіяв.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...