Привіт з Узбекистану!

Нас з цією країною багато що пов’язує. А з цією людиною – найкращі роки молодості: студентство, педінститут імені Пушкіна в Кіровограді. Найчудовіші викладачі! Найдружніша «общага», проспект Комуністичний, 2а…

Завдячуючи соцмережам знайшовся «однокашник». Хамід! На фото – не той молодесенький, на якого й україночки «западали». Тепер – солідний, серйозний, живе в Ташкенті.

Як ви, друзі? Як вам ми – з війною? Що думаєте з цього приводу? На чиєму боці? Що ваша країна робить? Кого підтримує? А ви, наші однокашники? Війна чи спецоперація? З цими запитаннями звернулася до друга й отримала відповіді.

– Вітаю! Начебто всі разом дожили до кращих часів, до теплих днів – маю на увазі. Що можна сказати про події у нас? Стрімко ростемо в різних планах, як мильна бульбашка. Весь Узбекистан у нескінченному будівництві. У житлових масивах вже не залишається вільного місця для інфраструктурних об’єктів. Вже 48 та 50-поверхові будинки зводяться. Ціни космічні. Мос­ква давно відпочиває, і не лише Москва. Нещодавно порівняли ціни на двокімнатні квартири в обласних дрібних містах Узбекистану з цінами на трикімнатні квартири в містах Стамбул та Ізмір Туреччини. Так ціни на «двушки» на 20-30 тисяч перевищують «трьошки». Після турецьких землетрусів посилили умови будівництва, і ціни ще підскочили.

Щодо настрою можна сказати, що йде гонка збагачення. Щодо війни в Україні тут такої гарячої дискусії немає. У ЗМІ немає жодної інформації. Глава МЗС заявив, що ми не визнаємо «ЛНР» та «ДНР». Його одразу ж прибрали. Як кажуть, ми в цьому питанні витримуємо нейтралітет. А щодо війни у всіх, хто знає ситуацію, володіє інформацією, вже вичерпуються сили.

Жодного віддалення від Росії не відчувається. Відсторонення глави МЗС за одну заяву вже про щось говорить. У якомусь плані віддалення є, але це дуже мало щось змінює.

Особисто моє ставлення до війни – я не виправдовую окупацію, але влада України теж не безневинна. Вважаю, що довели ситуацію до війни. Вина взаємна, але страждає простий український народ. Тож мені шкода пересічний народ України. Одна справа – руйнування, а інша – після закінчення війни країна розхльобуватиме борги за отриману допомогу. Адже на кожен дрібний дрон витрачаються сотні тисяч доларів. Невидима частина війни теж є. Кожна фортеця зсередини руйнується швидше. Внутрішні вороги набагато гірші за зовнішні. Як би потім не поділили Україну за борги.

Співчуваю українцям, розділяю горе, втрати. Сумую за містом, в якому прожив прекрасні роки. До закінчення школи я жив у горах, зійшов із них і поїхав до Кіровограда. Хоч не дуже гарно, але можу викласти свої думки російською мовою, якій навчався в педінституті. І це я вчився ще середньо, відмінником не був – через дівчат часу не вистачало.

Хочеться ще хоч раз приїхати в тепер Кропивницький, пройтися знайомими вулицями. Мені дуже часто сниться рідний Кіровоград. Це ж частина моєї молодості. Скільки світлих спогадів! Дай Боже, щоб скоріше прийшов цей день! Дай Боже вам мирного неба над усією Україною!