Діти з «приданим»

Ця історія викликає одразу кілька емоцій: захоплення, вдячність, здивування, обурення. Вона пов’язана з родиною, що мешкає в Кропивницькому. Її нам розповіла Олена Токар, багатодітна мама.

Її старшому сину 28 років, доньці 23, молодшому 7. Вже за українськими мірками багатодітна родина. На початку січня 22-го року в лікарні «Добруджа» Олена познайомилася з братиком і сестричкою, мама яких померла, а вони перебували в Дитячому будинку.

– Це не родичі нам. Ми нічого про них не знали, крім того, що рідних у них немає, – розповідає Олена. – Я, побачивши їх, одразу зрозуміла, що «пазл склався», що вони мають бути в наші родині. Чоловік і діти сказали «так», і ми подали документи на всиновлення восьмирічного Артема та трирічної Маргарити.

Подружжя Токарів пройшло необхідні навчальні курси для прийомних батьків і вже було готове забрати дітей в нову родину, аж раптом війна – повномасштабне вторгнення. Дитбудинок виїхав за межі України. До того ж їм сказали, що під час війни всиновлення заборонено. Не погодилися, не заспокоїлися, знайшли адвоката й через Мінсоцполітики добилися того, що діти опинилися в новій сім’ї. Цьому передували повторні курси, збір документів і ще багато чого.

Лише 30 травня цього року діти повернулися до України. Тьома і Рита знали, що на них чекають мама і тато. А ще брати і сестра. Про минуле діток Олена не стала розповідати, як і про те, в якому стані вони були. Лише сказала, що психологи й логопеди на тривалий час стали складовою дитячого життя.

– Ми з чоловіком вважали, що опіка над дітьми – це начебто зрада. Тому почали готувати документи на всиновлення, – розповідає мама. – Медичні огляди, ще купа інстанцій та документів… Ми все це стійко пройшли. І тут виявилося, що у дітей є майно – однокімнатна квартира в малосімейці. Нам сказали, що якщо опіка – одна процедура передачі майна, всиновлення – інша. Мене цікавили діти, а не майно, тому ми чекали на завершення саме цієї процедури.

Процедура відбулася. Артем і маленька Маргарита раділи з того, що вони тепер Токар, як братики і сестричка. І по батькові в них однаково. Тим більше що Артем пішов в один клас зі своїм новим братиком.

Потім, коли діти мали вступити в спадщину (квартира в малосімейці), виявилося, що на квартиру накладено арешт. Причина? Борг за воду та водовідведення, за тепло, квартплата. Всього близько 50 тисяч…

Нехай мамі діточок буде Царство Небесне, але борги накопичилися при її житті. Потім, протягом двох років, діти були під захистом держави. А якби не знайшлися нові батьки, борг зростав би? І вже дорослі діти мали б за квартиру, не придатну до життя, сплатити сотні тисяч? Питання, одначе…

До речі, квартира, те саме придане, була опечатана поліцією. Коли Олена туди зайшла, навіть крана не змогла знайти. Їй порадили (це взагалі-то знущання) здавати квартиру і в рахунок орендної плати сплатити борги. Але, щоб здати квартиру, в її ремонт треба вкласти набагато більше, ніж складає сума боргу.

Олена Токар веде листування з кількома інстанціями. А навіщо їй це? Старші навчаються, і там також треба платити, малі ходять у гуртки, секції, ростуть, розвиваються. Тьома пішов до школи на клас менше, але вже має достатній рівень (заняття влітку дали результати) , щоб наздогнати однокласників. Маргаритка ходить в танцювальну студію. Головне – діти щасливі.

Всі борги Токарям (їхнім дітям) виставили комунальні підприємства Кропивницького. Комунальники! Ау! Ви насправді нічого не можете зробити? Тоді ми збір оголосимо. Але щоб вам потім не було соромно.

Чому в статті фігурувала лише Олена, мама, а не було тата? Все просто: тато, Валерій, батько вже п’ятьох дітей, на фронті. Це його принципова позиція – захищати родину і країну. Була травма, перебував у госпіталі, медкомісію проходив на милицях. Так на милицях і повернувся до побратимів. Але це, як то кажуть, зовсім інша історія…

Від редакції. Звертаємось за допомогою до Катерини Колтунової, заступниці начальника Кіровоградської ОВА з гуманітарних питань. Тому що у багатодітної сім’ї Токарів дійсно гуманітарна проблема.