Щоденник біженця

Продовження.

Ми продовжуємо спілкування з сім’єю з Кропивницького, яка виїхала до Німеччини. Причина усім відома – війна. Ось іще одна сторінка щоденника, в якому безпосередні живі емоції та враження, що виникли в іншій країні.

Понеділок

Дивлячись на наших біженців, я періодично згадую пісню:

«Постоянно сыто-пьяно,

Постоянно пьем Чинзано,

оу, е!

И за энто ФРГэнто

Нам платенто евроценто,

Оу, е!»

Вівторок

«Таджики-терористи прибувають до Німеччини через зону бойових дій в Україні і видають себе за біженців», – це я прочитав у Bild. Видання стверджує, що йдеться про бойовиків ІДІЛ. Використовуючи фальшиві документи, вони розповідають вигадані історії про тортури та переслідування, щоб отримати статус біженця у Німеччині. Згідно з виданням, німецька влада приймає біженців майже без перевірки. Повідомляється, що деякі з цих бойовиків планували теракт у Кельнському соборі напередодні Нового року. Поліція тоді затримала кількох громадян Таджикистану.

Середа

Сьогодні ходили по супермаркетах. По дорозі додому бачили жінку і чоловіка в костюмі жінки в купальнику (гумористичний поролоновий костюм з величезною дупою і цицьками). Вони сіли в автівку і поїхали…

Тут сонне царство. Всі до обіду сплять, як мінімум. Я один з перших прокидаюся. Сходив в душ до настання морозів, на вечір прогнозують мінус чотири. Це нечувано для цих місць

Тут океанічний клімат, абсолютний мінімум – плюс один, а в середньому – взимку три, влітку дев’ятнадцять.

Четвер

Бігали по справах. Інтернету мобільного нема, ще й виявився борг 2,85 євро за мобільний зв’язок.

У вірмен вчора загадково пропали речі після прання, але так же загадково знайшлися.

Періодично починаю намагатися вчити німецьку, але вона краще відкладається у супермаркетах. На практиці, так би мовити.

Отоварились у Tafel. Це некомерційна громадська організація, що продає товари малозабезпеченим та біженцям за дуже низькими цінами.

Звичайні продукти. Деякі прострочені. Коробку з салатом олів’є викинули. Котлета і ковбаса, петрушка були прострочені, але заморожені, з наклейкою «Іch bin noch gut» – «Я все ще добрий». Наші знайомі з Маріуполя сказали, що давно їдять таке. Все це за три євро. Шкода, що ми надто пізно зареєструвались, зекономили б пару сотень. У «Тафелі» така організація з роздачі гуманітарки постійно. Там багато народу з сусідніх сіл. Я подумки зібрався вже розборки клеїти з тими чеченцями, які лізли без черги. Але пройшло все нормально.

П’ятнця

Дивний день, що не залишив по собі ні фотографій, ні спогадів…

Якісь нічні кошмари. Я літав уві сні. У польоті показав Пригожину, що їхав по вулиці Чорновола на якомусь блакитному драндулеті, дулю. Він з переляку мало не врізався в редакцію «НС», потім розкричався і наслав на мене кілера, який був швидко нейтралізований. Я врізався в нього, як дрон, а потім знайшов в нього папірець з датами. Одна з них вже минула…

Субота

Ходили в місто, знайшов ще дві художні галереї – виходить, чотири, знайдені методом візуального пошуку, і ще дві знайдені через Інтернет. І це на місто в 30 тисяч жителів. Не так вже й мало.

Неділя

Думали піти на вечір в одну з чи то католицьких, чи то лютеранських церков, на якому кожен бажаючий міг заспівати різдвяну пісеньку. Виявилося, трохи неправильно сприйняли дати і спізнились. Тому просто вирішили піти погуляти. По дорозі побачили великий будинок, замислились, мабуть адміністративна будівля. Потім у вікнах, а німці майже ніколи і нічим не завішують вікна (ми про це дізнались ще у охоронниці Юлі з Фюрстенау, яка розповідала, як навчила хазяїна користуватись шторами), побачили картини. Подумали: ще одна галерея чи музей. Почали заглядати у вікна і помітили окрім картин також типову кухню, великий телевізор, хлопця на дивані перед телевізором і дівчину замотану в рушник – мабуть тільки з душу – що підійшла до нього розмовляти. Стало ясно, що це жила будівля. І справді, на дверях, як і на будь-яких дверях в цьому місті і мабуть взагалі в Німеччині, були написані імена і прізвище цього подружжя.

Ввечері у місто таки прийшов сибірський циклон. Погода була рідкісна для цих країв: мороз цілих чотири градуси. Сходили у «Тафель», це на іншому краю міста. Дорогою бачили млин 13 сторіччя і церкву теж 13 сторіччя в оточенні будинків переважно 17-19 сторіччя. Вони нагадують ілюстрації до казок братів Грімм та Андерсена. А млин і церква просто вимагають своїм виглядом, щоб на них всівся і почав дихати полум’ям дракон.

У «Тафелі» на роздачу були безкоштовні книжки і всякі утютюлечки. Я взяв дерев’яну зірочку. Як же ж в Німеччині без дерев’яної зірочки? Це моветон! І два романи німецькою. Вже почав читати. Щось інтуїтивно розумію, щось перевіряю перекладачем з мобілки.